розділ 27

Про скривджених долею бідолах і про правильне місце для засідки

З перетворенням назад на людину в Яніра щось не ладилося вже другий день. А енергія, необхідна для обороту, не закінчувалася. Та й не могла скінчитися. Зелений туман був скрізь.

Ворон усе більше похмурнів. І вже зовсім похмурим став після того, як помітив, з яким м'ясоїдним інтересом за ним стежать недоперевертні. Очевидно, одразу визначили в жертву для дракона.

Жертвувати, на щастя, поки що не знадобилося. Ясу вдалося підбити чергового мураху і притягнути його до табору, прямо до лап приятеля. І тому така їжа сподобалася. Причому у сирому вигляді.

— Здається, ти деградуєш, — сумно сказав Яс, дивлячись на те, як здоровенна ящірка старанно вилизує розламаний мурашиний панцир.

Дракон невдоволено відштовхнув друга хвостом, доїв мураху і ліг спати. І прокинувся тільки наступного ранку.

— Щось ти, напевно, робиш не так, — сказав Яс, дивлячись на зосереджену морду дракона. — Впевнений. Якщо будь-який ідіот-перевертень може легко перетворитися, то це має бути просто. А ти, мабуть, ускладнюєш.

Янір обізвав його поганим словом і відправив по ворона і Кайвена. У нього, бачите, був слушний настрій для допиту.

Проте, обох Яс знайшов швидко і в одному місці. У нього взагалі склалося враження, що ворон чомусь став вважати Кайвена єдиним захистом від Яніра. І на допит ворон ішов згорбившись, на крок позаду мага, ніби намагався за ним сховатись. Зате побачивши Яніра, він підозріло пожвавився, заблищав очима і навіть не звернув уваги на попередження про те, що брехати не варто.

— Я не схилюсь перед тобою! — пафосно заявив ворон, зупинившись перед драконом і гордо задерши підборіддя.

— Мені начхати, — анітрохи не засмутився Янір. — В рідному світі і так натовп із охочих мені схилитись бігає, тебе тільки не вистачало.

Бажель розгублено озирнувся на Яса.

— Там справді є охочі, — сказав студент і помахав рукою. Мовляв, продовжуйте-продовжуйте, цікаво ж.

— А чого ти хочеш? — спитав ворон, знову дивлячись на Яніра.

— Зрозуміти, що в тебе всередині.

Прозвучало досить страшно. Та й посмішка на драконячій фізіономії виглядала жахливо та багатообіцяюче. Бідний Бажель навіть відступив на крок, але Яс відразу підштовхнув його назад.

— Отдже, ти, звичайно, можеш промовчати. Або спробувати збрехати. Але в такому разі я зжеру твою руку. Спершу ліву. Потім праву. А потім і до ніг перейдемо.

Ворон зблід і знову спробував відступити. Він, на відміну від Яса, що наївно вірив, що Янір це не серйозно, точно знав, що дуже серйозно. Глави кланів взагалі слів на вітер не кидають. Та й роздратування дракона переповнювало, Бажель це чудово відчував. Ще трохи й воно пролиється. І тоді добре, якщо руку відірве, а не розірве навпіл.

— Та не лякайся ти. Поки твоїм рукам нічого не загрожує, — буркнув дракон. — Поки що я хочу дізнатися, що тут відбувається, що ти тут робиш і навіщо тобі зграя? І брехати марно.

— Я знаю, — прошепотів Бажель, який точно знав, що голова клану брехню обов'язково відчує і внюхає, хоча Янір більше розраховував на Кайвена з його лікарським досвідом. — З чого почати?

— Із самого початку, — милостиво дозволив Янір.— Все одно нудно і зайнятися особливо нема чим.

І ворон почав розповідати. Справді, від початку.

А на самому початку в ньому оселилися заздрість та страх. Хоча він ці почуття називав інакше — почуттям справедливості та обережністю, але Янір одразу впізнав їх за описом.

Заздрив ворон багатьом. Ще з дитинства. І насамперед тим, хто міг спокійно перетворюватися на тварину. Йому, щоб знайти крила і не втратити при цьому шматок життя, довелося багато вчитися і жертвувати своїм магічним резервом. Він фактично відрізав від нього шматок, віддавши на оборот, відразу став слабшим як маг, але знайшовши таку бажану іпостась. А це було несправедливо та неправильно.

— Розкажіть це Роану, — пробурчав Яс. — Він узагалі майже втратив резерв і нікому про несправедливість чомусь не плакався. Просто вигадав обхідний шлях.

Ворон пробурчав якусь гидоту, явно про Роана, і продовжив розповідати.

Боявся він чомусь саме сильних перевертнів. Насамперед, главу клану. Тому, що відчував, цей чоловік з неприємним обличчям і сивиною на скронях може переламати його, просто клацнувши по хребту пальцями. Він пригнічував своєю силою, навіть не намагаючись її приглушити. І це, до речі, також було несправедливо. Чому одні народжуються ведмедями — потужними та сильними, а інші лише воронами? Зрозуміло, що на чолі клану стане саме ведмідь, у воронів жодного шансу.

— Яка нісенітниця, — голосно пробурчав Янір. — Сила перевертня не в розмірі іпостасі, не в тяжкості кулаків і навіть не в магічному резерві. Сила – це сила. Це стійкість, завзятість у досягненні мети, вміння брати відповідальність і не відступати, попри що.

— Це ти нісенітниці городиш, — прошипів ворон, навіть забувши боятися.— Чим усі ці якості допоможуть у битві за клан? Тільки різні монстри можуть…

— Нісенітниця! — знову припечатав Янір. — Монстри можуть, коли нікого немає. От не було б мене, і ти зміг би перемогти розгублену зграю, яка не розуміє, що відбувається.

— Це мені каже дракон!

— Це тобі каже хлопець, котрий, коли вирішив стати головою цієї зграї, навіть не підозрював, що взагалі вміє обертатись у когось. Вважав себе перевертнем без другої іпостасі, — буркнув за спиною ворона Яс.

— Ага, він переміг розгублену зграю, яка не розуміла, — сердито сказав ворон.

— Гаразд, тут ситуація особлива, — спокійно сказав дракон. — Але у твою теорію не вписується глава П'ятого Рубежу. Він у них якийсь дрібний птах, із запечатаною іпостассю. І глава Фортеці Ресні не вписується. Він лис, а зумів перемогти торік різних вовків-ведмедів. Розумієш, сила перевертня не в кулаках, не в резерві, не в зрості та величині. Це радше переконливість. Якщо противник повірить, що ти сильніший, він програє. Якщо ні, ти програєш. А такому жалюгідному боягузу намагатися когось переконати марно. Тож продовжуй розповідати.