11 (2)

— Майстер Роан! — дзвінко закричав хлопчик, перевісившись через підвіконня.

Співрозмовник Роана, один із місцевих магів, облився чаєм і обізвав хлопця поганими словами.

Сам же амулетник, який звик до постійних криків, що студентів, що власних дітей, відклав чашку вбік і пильно подивившись на хлопця пообіцяв:

— На жабу перетворю, земляну.

Хлопчик, що дивно, тільки головою мотнув у відповідь на погрозу, а потім забрався в кімнату, підбіг до столу і, нахилившись до магів, зашепотів:

— Там те, це… на полігоні. Де маги знешкоджують та тренують… випробовують. Вони спочатку казали, що він слабкий, а потім йому набридло, і він погодився побитися. А правила не обговорили. І тепер це… лежить і не встає. Тримає його якийсь щит. Який вдарити мав, але він його пожалів. Ось!

— Хто кого тримає? — здивувався Роан.

— Ваш учень, який хахаль доньки тимчасового коменданта. Ось! Вони ходили й казали, що переб'ють його плювком. А він погодився битися, але як маг. І тепер Кавер лежить і встати не може. Вас наказали кликати. Бо ви бачите якісь лінії. Там щит неправильний, як котяча павутина. Ось! Мені той білобрисий магік сказав, що з рудим котом приїхав. Ось!

Роан тільки зітхнув. І так два дні вважай, що відпочивали, поки Хене свою кулю латав, а погранці чекали на повернення якихось слідопитів.

Рано чи пізно це мало статися.

Дивно тільки, що поки що ні Яс, ні молодші нічого не утнули.

***

Роан над поваленим Кавером стояв досить довго, вдивляючись у щось, що умів бачити тільки він один із усіх присутніх.

— Вітаю, Малак, — сказав, нарешті відвівши погляд від здорованя.

Студент здригнувся і подивився на викладача.

— Ростеш ти, Малак, удосконалюєшся, — серйозно сказав Роан. — Цього разу чудова закільцьована система. Ось підростеш ще трохи, навчишся створювати такі великі і міцні щити, тільки зі здатністю вирощувати дірки, так одразу в тебе відбою від охочих скористатися твоїми вміннями не буде.

— А? — здивування на обличчі студента побільшало.

— По суті, це дуже непоганий лінзоподібний щит, — сказав Роан. — Вигнути його трохи більше, загнати краї під землю. Метрів на шість-сім, щоб різні потаємні виходи потрапили в поле дії, та й підвали з провізією. Про збільшення цього щита в рази я вже сказав і про здатність створювати проходи та закривати їх. Останнє, до речі, легко реалізовується. Ось. Створиш такий щит, накриєш ним фортецю і стоятимеш на стіні, спостерігаючи, як у нього довбляться вороги. А довбатимуть довго, навіть якщо в них будуть дуже сильні маги. Відмінна закільцьована система у тебе вийшла. Економна. Багато енергії для її підтримки не знадобиться.

— О, — розгублено озвався Малак.

— Головне, щоб зміг відтворити, — скептично промовив хтось із студентів.

— Зможе, — похмуро сказав Роан. — Ось сяде тут, замалює. Розбереться у вузлах. А потім згадає, що і в якій послідовності змінював у стандартному щиті і навіщо, а головне, як закільцював структуру, що тримає.

— Я побоявся, що розпадеться, миттєво вивільнить енергію і… — Малак зам'явся і пошаркав ногою по піску.

— І підсмажить супротивника, — безжально закінчив за нього Янір.

— Приблизно, — не став сперечатися Малак.

Погранці почали переглядатись. Схоже, досі навіть не підозрювали наскільки небезпечно зачіпати недоучок.

— А Кавера скоро випустить? — спитав Ясень, що побував у схожій ситуації.

— Ну, років за двадцять енергія таки закінчиться. А якщо цей щит безперервно атакувати, то роки через два. Атакувати доведеться слабкими енергетичними ударами. Сильні всередині фортеці краще не застосовувати, раптом зрикошетить і щось рознесе.

— Ого, — тільки й зміг сказати Ясень і навіть подивився на Малака з повагою. — Справді вдосконалюється.

— Він же там помре, — сумно сказала одна з жінок, що жила у фортеці.

— Можна його якось витягнути? — діловито запитав виконувач обов'язків коменданта Олав.

— Можна. Беріть лопати і копайте, — сказав Роан.

— Що? — дружно перепитали кілька прикордонників.

— Що копати? Так землю, — пояснив Роан і для більшої дохідливості тупнув по добре утрамбованій землі полігону, перемішаній з камінням. — Підкоп робіть і радійте, що Малак випадково не втопив краї свого винаходу на ті самі шість-сім метрів. І що воно повітря пропускає.

— Ага, — сказав тато Ольди і почухав підборіддя, що заросло щетиною. — А забрати цей щит не можна? Тут маги тренуються, а воно може рикошетити.

— Я не зможу, дуже добре закільцьовано. Простіше обгородити і не чіпати.

— Двадцять найближчих років, — додав Яс. — Ну, чи ніжно чіпати найближчі два.

Хтось засміявся. А Олав похитав головою, подивився на нареченого дочки і пробурмотів:

— Треба їм пояснити, щоб не чіпали студентів, бо мало що...

Підкоп до Кавера робили довго, до самого вечора. Принагідно накопали купу різновеликого каміння, чийсь подертий чобіт, взагалі незрозуміло як опинившийся під землею, і гнуту кришку від казана. Потім виявилося, що підкоп зробили недостатньо широким і Кавер у ньому застрягає. Довелося принести ліхтарі та продовжити розкопки. А коли здорованя нарешті витягли та вивчили на предмет травм, стояла глибока ніч.

Вели Кавера від місця ув'язнення, як вченого ведмедя. У нього через довге лежання і неможливість поворухнутися заніміло все, що тільки могло, боліла спина, чи через каміння, що опинилося під нею, чи через не дуже теплу землю, не тримали ноги, та й почував себе погранець як мінімум воскреслим. І йому зараз хотілося випити чогось міцного, закусити великим шматком м'яса і вирушити бити комусь морди. Головне, щоб цей хтось не був магом, зв'язуватися з магами у найближчому майбутньому Кавер зарікся. Особливо з недоучками, які можуть витворити будь-що, просто через те, що не дуже розуміють, що в тій ситуації слід робити.

А лікар, гад такий, велів пити заспокійливу настойку, мазати спину маззю, що зігріває, і лягати спати. Ще й приставити чергового пообіцяв зараза. Зовсім нічого не розуміє.