Розділ 20. Ніч рівнодення

Каплиця зустріла їх о четвертій годині тим самим спокоєм, який Ірина вже почала асоціювати з приготуваннями отця Методія, — свічки розставлені по колу, тихий, приглушений спів псалмів, який священник читав напівголосно, поки чекав на прибуття решти групи.

Остап прийшов останнім, обличчя його виражало суміш зніяковіння й рішучості, — коли він зайшов до приміщення, погляди всіх присутніх звернулись до нього з мовчазним, невимовленим запитанням, і він, розуміючи це, заговорив першим.

— Я не розповів йому нічого нового, — сказав він твердо, звертаючись до всієї групи одразу. — Хочу, щоб ви всі знали правду, а не чули її лише від Ірини. Він приходив до мене, пропонував повернути мого сина в обмін на зраду. Я відмовився. Прийшов сюди, готовий робити те, що ми планували з самого початку.

Данило підійшов до нього першим, кладучи руку на плече старого товариша.

— Ми всі маємо, чим він міг би нас спокусити, — сказав він тихо. — Дякую, що сказав правду відкрито, а не мовчав до останнього.

Отець Методій кивнув, обличчя його виражало полегшення, змішане з глибокою повагою до мужності цього зізнання.

— Саме такий вид відкритості, такий вид взаємної довіри, значно посилить наш колективний резонанс сьогодні ввечері, — сказав він. — Сутність, з якою ми маємо справу, живиться прихованими слабкостями, самотнім, невисловленим страхом. Кожне зізнання, кожна визнана вголос вразливість забирає в неї частину того важеля, яким вона могла б скористатись проти нас.

Вони провели годину в останній, найглибшій частині духовної підготовки, — кожен учасник групи, за пропозицією Тео, ділився вголос своєю найпотаємнішою надією, пов'язаною з людиною, заради якої вони йшли на цей ризик, і своїм найглибшим страхом щодо можливого провалу цієї спроби.

Мар'яна Тимофіївна, коли настала її черга, розповіла про дітей, яких вона знала особисто в тому притулку, — імена, обличчя, дрібні, буденні деталі їхніх звичок і вподобань, які вона пам'ятала попри півстоліття, що минуло відтоді.

— Я хочу, щоб вони знали, — сказала вона, голос її тремтів від старечих сліз, — що хтось пам'ятав про них увесь цей час, що їхні життя, хай які короткі, значили щось для когось, хто не забув, попри всі спроби офіційної системи стерти пам'ять про них до простої статистичної примітки в архівному документі.

Свирид Окунь, який приєднався до групи безпосередньо в каплиці, зважаючи на небезпеку його раннього виявлення Свиридяком, говорив останнім, голос його тремтів від тягаря, який він ніс п'ятдесят років.

— Я намагався зупинити це тоді, — сказав він, — і зазнав невдачі настільки катастрофічної, що досі не можу пробачити собі повністю. Сьогодні ввечері, можливо, я нарешті отримаю шанс завершити те, що почав того фатального вечора, — не невдалою, поспішною спробою підпалу, а ретельно підготовленим, усвідомленим актом справжнього визволення.

Ірина, коли настала її черга, довго мовчала, збираючись із думками, — вона розповіла про батька, про роки, проведені в невіданні щодо справжньої причини його смерті, про гнів, який охопив її, коли вона дізналась правду з вуст самого Свиридяка кілька днів тому.

— Я боюсь, що коли настане критичний момент, — зізналась вона, — коли він запропонує мені можливість повернути тата, я не знайду в собі достатньо сили, щоб відмовитись остаточно. Боюсь, що моя людська слабкість, моя тривала, невигойна туга за батьком виявиться сильнішою за розуміння того, наскільки оманливою є ця обіцянка.

Тео взяв її за руку, стискаючи міцно, заспокійливо.

— Ти не самотня в цьому страху, — сказав він. — Кожен із нас несе подібний тягар сьогодні ввечері. Але саме тому ми йдемо туди разом, а не поодинці, — щоб підтримати одне одного в момент найглибшої особистої вразливості, коли власних сил може виявитись недостатньо.

---

О шостій вечора вони виїхали до Старого Млину двома автомобілями, — сутінки вже почали густішати над кварталом, атмосфера здавалась Ірині значно важчою, значно насиченішою за будь-який попередній візит, ніби саме повітря відчувало наближення критичного, астрономічно визначеного моменту.

— Він знатиме, що ми наближаємось, — сказав Тео, коли вони паркувались неподалік будинку номер сім. — Немає сенсу далі приховуватись, зважаючи на те, що Остап уже підтвердив: наш план йому відомий у деталях.

Вони підійшли до головного входу відкрито, без спроб маскування чи обережного, непомітного наближення, — і коли Тео постукав у двері квартири номер один, Свиридяк відчинив їх майже миттєво, ніби чекав на цей момент задовго до того, як вони взагалі переступили поріг будинку.

— Нарешті, — сказав він, обличчя його виражало ту саму спокійну, розважливу впевненість, яку Ірина пам'ятала з попередніх зустрічей. — Уся ваша чарівна маленька армія союзників у повному складі. Мушу визнати, ваша наполегливість вражає, хоча, боюсь, вона не змінить неминучого результату сьогоднішнього вечора.

— Ми прийшли не для переговорів, — сказала Ірина твердо, попри тремтіння, яке вона намагалась приховати за зовнішньою рішучістю. — Ми прийшли покласти край п'ятдесяти рокам ваших злочинів.

Свиридяк усміхнувся, тонко, без жодного видимого занепокоєння перед цією погрозою.

— Сміливі слова, пані Кравець, — сказав він. — Хоча, боюсь, ваша невелика група навряд чи розуміє повністю, з чим саме має намір зіткнутись сьогодні. Але прошу, — він відступив убік, жестом запрошуючи їх усередину з тією самою моторошною ввічливістю, яку Ірина пам'ятала з попереднього візиту, — не буду стояти на заваді вашій рішучості. Урешті-решт, саме ваша присутність тут, саме ваша воля до протистояння, лише прискорює момент, якого я так довго й терпляче чекав.

Вони пройшли слідом за ним крізь квартиру, до дверей, що вели до підвального приміщення, — тих самих дверей, крізь які Ірина й Тео вже проходили раніше під час свого першого, самостійного дослідження прихованого простору під будинком.

Сходи вниз здавались довшими, ніж пам'ятала Ірина, — атмосфера ставала дедалі важчою з кожним кроком, температура повітря знижувалась помітно, попри теплу весняну погоду надворі, а солодкуватий, квітковий запах, який вона вперше відчула ще в під'їзді квартири Валерії кілька тижнів тому, тепер огортав їх майже задушливою хмарою.