Розділ 17. Коло союзників

Наступного ранку Тео зателефонував трьом ветеранам, що допомагали зі спостереженням, запрошуючи їх на термінову зустріч у кабінеті номер тринадцять, — Остап, найстарший із трьох, прийшов першим, з обличчям людини, звиклої приймати складні рішення без зайвих вагань.

— Отець Методій пояснив нам основи ситуації ще кілька днів тому, коли просив про допомогу зі спостереженням, — сказав він, коли вони всі зібрались. — Ми готові допомогти далі, якщо ви поясните, що саме від нас потрібно.

Ірина й Тео детально виклали план "дзеркального резонансу", попереджаючи про всі відомі ризики, — можливість психологічної травми, невизначену тривалість впливу на учасників, і, найголовніше, повну відсутність гарантії успіху, зважаючи на те, що подібний метод ніколи раніше не застосовувався на практиці, наскільки їм було відомо з давнього манускрипту.

— Ми втратили побратимів на війні заради значно менш чітких причин, — сказав один із молодших ветеранів, чоловік на ім'я Григорій. — Якщо є шанс урятувати людей, застряглих у тому жахітті, я готовий ризикнути.

Третій ветеран, найтихіший із групи, на ім'я Данило, довго мовчав, обмірковуючи пропозицію, — і зрештою заговорив, голос його тремтів від давнього, особистого болю.

— Моя онука зникла торік, — сказав він тихо, — офіційно визнана такою, що втекла з дому, хоча я ніколи не вірив у цю версію. Якщо є найменший шанс, що вона теж застрягла десь у тому просторі, я хочу спробувати, хай яка небезпека мені загрожує особисто.

Ірина відчула, як тягар відповідальності за життя цих людей додається до вже й так важкого тягаря провини за роль, яку вона мимоволі відіграла в цій драмі через смерть власного батька, — але вона розуміла також, що без їхньої добровільної, свідомої участі шанси на успіх плану значно зменшувались.

— Нам потрібно ще щонайменше двоє людей, — сказав отець Методій, звіряючись зі своїми розрахунками на основі манускрипту. — Якщо ми хочемо охопити резонансом достатню кількість застряглих жертв, п'ятьох учасників може виявитись замало для повної ефективності методу.

— Мар'яна Тимофіївна, — запропонувала Ірина. — Вона знала жертв особисто, працювала в тому притулку. Її емоційний зв'язок із трагедією може виявитись достатньо сильним для участі в ритуалі.

— А Свирид Окунь? — додав Тео. — Він уже частково пов'язаний із Порогом через власне, спотворене існування. Можливо, саме ця близькість дасть йому унікальну здатність до резонансу, якої не матиме жоден із нас.

Вони вирішили відвідати обох потенційних союзників того ж дня, — Мар'яна Тимофіївна погодилась без жодних вагань, коли Ірина пояснила план, обличчя старої жінки виражало рішучість, накопичену за півстоліття мовчазної, безсилої скорботи за дітьми, яких вона колись знала особисто.

— Я чекала на можливість зробити бодай щось значуще все своє доросле життя, — сказала вона, стискаючи руку Ірини тремтячими, але твердими пальцями. — Розраховуйте на мене повністю, хай яка небезпека це становить для старої жінки, якій уже й так лишилось небагато років.

Свирид Окунь виявився значно складнішим для переконання, — коли вони прийшли до нього того вечора, пояснюючи план і роль, яку сподівались отримати від його участі, обличчя доглядача виразило суміш надії й глибокого, давнього страху.

— Якщо я долучусь до цього відкрито, — сказав він нарешті, — Свиридяк дізнається негайно, зважаючи на те, наскільки тісно моя спотворена сутність пов'язана з тим самим простором, який він контролює. Це може призвести до значно швидшої, значно агресивнішої реакції з його боку, ще до того, як ми будемо готові до фінальної конфронтації.

— Ми розуміємо ризик, — сказала Ірина. — Але без вашої допомоги, без вашого унікального зв'язку з Порогом, наш план може виявитись значно слабшим, значно менш ефективним проти сутності, яка готувалась п'ятдесят років.

Окунь довго мовчав, обмірковуючи рішення, яке, судячи з виразу його обличчя, важило значно більше за просте практичне зважування ризиків і вигод, — і зрештою кивнув повільно, з виглядом людини, яка нарешті готова зустріти наслідки давнього, невиправленого гріха прямо, замість того щоб продовжувати уникати їх мовчазним, самотнім спостереженням.

— Гаразд, — сказав він. — П'ятдесят років я намагався хоча б стримувати шкоду, не в змозі виправити скоєне повністю. Настав час зробити останню, рішучу спробу справжнього визволення, хай яку ціну мені особисто доведеться заплатити за цей вибір.

---

Наступні кілька днів минули в напруженій, ретельній підготовці, — отець Методій навчав кожного учасника групи спеціальних молитов і медитативних технік, описаних у манускрипті, необхідних для досягнення потрібного стану свідомості під час самого ритуалу. Тео продовжував вивчати записник Свиридяка, шукаючи додаткові деталі про точне розташування центру ритуальної кімнати, про послідовність дій, які антагоніст планував здійснити під час фінальної церемонії.

Ірина, тим часом, боролась із власними, дедалі гострішими сумнівами щодо власної ролі в цьому плані, — думка про те, що вона мала стати одночасно найважливішою ціллю Свиридяка і ключовим елементом протидії йому, наповнювала її тривогою, яку жодні розмови з союзниками не могли повністю розвіяти.

— Ти не мусиш робити це, якщо не готова, — сказав Тео одного вечора, коли вони залишились у кабінеті самі, готуючи фінальні деталі плану напередодні призначеної дати. — Ми можемо знайти інший спосіб, менш небезпечний для тебе особисто.

— Немає іншого способу, — заперечила Ірина, попри страх, що продовжував наростати всередині неї з кожним днем, наближаючи їх до фатального весняного рівнодення. — Свиридяк уже обрав мене, незалежно від того, погоджуюсь я чи ні. Єдиний спосіб уникнути ролі жертви — стати активною учасницею протидії, використати той самий резонанс, який він плекав у мені роками, проти нього самого.

Тео дивився на неї довго, обличчя його виражало суміш захоплення й глибокого, особистого занепокоєння, яке, як Ірина вже почала здогадуватись, виходило далеко за межі звичайного професійного партнерства, що зв'язало їх кілька тижнів тому.