– Хто це там ще твоя власність? - Шепчу мляво і сонно, але мій голос сповнений обурення.
- Спи мовчки! - Отримую від Янга у відповідь і хочу далі обуритися, але натомість заспокоююся. На обурення потрібні сили, а я їх не маю. Вибачу його цього разу. Нехай живе.
Я прекрасно розумію, що мене кудись несе Роберт. Я теж прекрасно розумію, що мені потрібно обуритися, але зовсім не хочеться цього робити.
- Я притримаю двері! - Говорить Міранда і якщо я правильно розумію, то зараз, за ідеєю, ми повинні будемо увійти до нашої кімнати. - Обережно, тут одвірок!
- Ти думаєш, що я її спеціально вдарю об косяк? – Навіть зараз голос хлопця мені здається обуреним. - Не при свідках же!
А ось це я збираюся йому пригадати. Нехай я не злопам'ятна, але можу бути вредною і пам'ять у мене хороша.
Ці двоє ще продовжували сперечатися, і я цей весь час боролася зі сном, щоб хоч якось прислухатися до діалогу, але, здається, моя втома перемогла.
- А вона жесть яка важка. - Поруч з моїм вухом лунає голос Янга, але він мені не здається навіть трохи втомленим. Я лежу так, що вухом притуляюсь до його грудей і слухаю рівне серцебиття, не захекався, а скаржиться. От козел.
- А я думала, що ти дужий. - Міранда встає на мій бік і я відчуваю як м'язи Янга напружуються і він починає йти ще швидше. Начебто так показує, що йому все ні по чому.
Більше вони не спілкуються, бо Янг йде першим сходами, потім він зупиняється, швидше за все, моя сусідка відчиняє двері кімнати. Це стає очевидним після наступного коментаря.
- Ти схожий на нареченого, який на руках вносить до кімнати свою молоду дружину. Романтика. - Готова посперечатися, що вона це говорить спеціально і тим самим дуже злить Роба. Я все готова віддати за те, щоб побачити його обличчя цієї хвилини. Думаю, що це просто незабутня картина.
Свідомість укуталася туманом і мені було так зручно та комфортно, що я повністю відключилася. Згодом лише відчула, як моя голова торкнулася чогось м'якого, тілу вдалося розправитися і навіть витягнутися. Я з неймовірним задоволенням потяглася і поклала руку під подушку. Це ідеально, нагадує якесь блаженство. М'язи трохи ниють, але це приємне відчуття.
Жаль, що мій кайф не триває довго. Я різко схоплююся з місця, коли чую гучні звуки ззовні.
– Що? А?! - Виявляюся на ногах і не знаю, в який бік бігти. Бігаю туди-сюди в темній кімнаті, поки не чую тихий смішок.
- Сядь і заспокойся. - Це голос Міранди. Я її не бачу, але чую.
Намагаюся знайти вмикач, бо очі не звикли до темряви, і я мимоволі натикаюсь на різні предмети. Майже зношу стілець зі свого шляху.
- Що це було? - Моя розслаблена свідомість намагається посилено працювати в нових умовах, а загалом, я зараз мало що розумію.
- Напевно стілець. - Вона знизує плечима і з нудьгою в голосі завалюється на своє ліжко. – Або можливо стіл. Дивлячись наскільки вони сильні та злі.
- Хто? - Я все ще намагаюся зрозуміти - сплю я або це відбувається наяву, також хто це може так бешкетувати ззовні, щоб моя сусідка по кімнаті випромінювала такий світовий спокій.
- Знаєш, Алісо, я іноді тобі заздрю. Вляпатися в таку веремію і перечікувати це в сліпому і щасливому невіданні ще вміти треба.
Я не розумію про яку веремію вона зараз говорить. Останнє, що я пам'ятаю, це тільки те, що вона мене витягла на тренування. Там я танцювала доти, доки не сіла на лавку відпочити.
Стоп. Моя пам'ять починає відновлювати події по крихтах і мозок судомно працює, щоб побудувати ланцюжок хронології. Я зараз намагаюся зрозуміти, що було насправді, а що мені наснилося. І щось мені підказує, що події, які я воліла б залишити як сон, ось саме вони зі мною трапилися.
Я з жахом розумію, що те, що зараз відбувається зовні, може мати пряме відношення до того, що сталося недавно. Адже якщо я все правильно згадала, то біля мене недавно були Патрік і Роб. Цим двом навіть приводу не треба давати для того, щоб вони зчепилися, а з огляду на уривки діалогів у моїй голові, приводів у них було достатньо.
– Це вони там? - Округляю очі й швидко вмикаю світло. Від цього стає ще болючіше.
- Ага. Тільки не треба туди бігти, ти нічим не допоможеш. Павичам пар потрібно випустити й пір'я прорідити.
– Їх треба зупинити!
- Може й треба, але точно не тобі.
- Це ще чому?
- Та вони ж через тебе і б'ються. Якщо ти туди вискочиш, то тільки підкинеш дровець у вогонь.
#975 в Любовні романи
#464 в Сучасний любовний роман
#78 в Молодіжна проза
від ненависті до кохання, складні відносини, поганий хлопець і слухняна дівчина
Відредаговано: 02.07.2022