Розділ 1 – Нахабна брехня.

Під'їхавши до супермаркету, я знову перевірила список продуктів, думаючи про те, що краще буде заощадити, правильно організувавши меню на тиждень, а то й два. Останнім часом Максим був якимось похмурим, вічно скаржився на брак грошей, що трохи мене турбувало. Чого брехати, його скарги змушували мене почуватися нікчемною. Я навіть подумувала про те, щоб знайти роботу, але він, як завжди, сказав, що зможе нас із донькою забезпечити. У крайньому разі, ми просто будемо менше витрачати.

Але, наскільки менше нам потрібно витрачати?

Манікюр і педикюр я роблю собі сама ще зі студентських часів. У мене є все необхідне для цього – лампа, гелі та кілька лаків, які я оновлюю тільки після повного використання. Брови теж вищипую самостійно і роблю собі епіляцію воском. Думаю, я б і підстригалася самостійно, якби могла це зробити. Але, на жаль, раз на рік доводиться розщедритися.

Утім, це більше не скарги, а констатація факту і поганий настрій. Учора ми вперше за довгий час із Максимом посварилися. І адже сварка виникла на рівному місці! Ну, що такого станеться, якщо сусід допоможе мені донести до дверей важку сумку з побутовою хімією для дому? Це проста людська ввічливість. До того ж, сусід щасливо одружений і, якщо вже на те пішло, молодший за мене років на вісім точно.

Цікаво, чи можна в нашому випадку виправдати все старою доброю приказкою: «Ревнує – значить любить»? Чи це вже не про кохання, а про недовіру? Хоча, я ж приводу ніколи не давала. Ось уже шістнадцять років нашого шлюбу я завжди вдома, зайнята побутом, вихованням доньки, сімейними буднями з чоловіком. Який там коханець, чесно слово.

Потерши лоб рукою, я вилізла з машини, вирішивши не вигадувати собі зайвого. Дрібна сварка тільки зміцнить наші стосунки. Можливо, додасть трохи фарб. Усе-таки ми разом уже доволі давно, надто звикли один до одного, а донька вже виросла, піде вчитися за кілька років, і ми залишимося зовсім самі. Хоча нікуди далеко вона не піде, бо вступатиме до інституту, в якому працює Максим.

– Інно, можна вас на хвилинку?

– Ви це мені? – подивившись на молоденьку дівчину, не більше років двадцяти, запитала здивовано.

– Так, до вас.

– Ми знайомі?

– Це неважливо, – похитала вона головою, насупившись. – Загалом, я просто хочу, щоб ви знали – ваш чоловік вас зраджує!

– Ось як, – поперхнувшись від несподіванки, ніяково видихнула я. – І з ким же? Із вами?

– Так, зі мною.

– І ви тут, щоб... що?

– Він обманює вас!

Відчувши, як у голові пролунав гул, а скроні нещадно почали пульсувати, вочевидь від стрибка тиску, я важко зітхнула. Ну, що тут можна сказати? Напевно, нічого. Шкода тільки, що дівчина переоцінила свої сили, Максим розповів мені про це ще кілька днів тому. Взагалі незрозуміло, як хтось може брехати про щось настільки огидне, при цьому не відчуваючи жодного дискомфорту. І ж не скажеш одразу, що дівчина морально деградувала. Гарненька дівчинка, яка викликає тільки позитивні емоції.

– Слухайте, як вас звати?

– Катя. Катерина.

– Так от, Катя. Мій чоловік – Максим Павлович уже розповів мені про ваші образи, – проговорила максимально спокійно. І мені б накричати на неї, щоб таких дурниць більше не робила, а заодно злість зігнати, але молодість вона така, сприяє дурницям. – Не думаю, що не складений іспит – це привід руйнувати чиєсь життя, чи не так? Ви зможете перескласти іспит у наступному семестрі. І навіть якщо вас відрахували, можна почати рік заново, на цьому життя не закінчується. Не варто вдаватися до таких трюків, щоб схилити викладача до махінацій.

– Ви мені не вірите, так? Думаєте, що я брешу? – нервово посміхнулася дівчина. – Я зробила аборт! Він змусив мене це зробити. Сказав, що не буде руйнувати свою зразкову сім'ю через таку дурепу, як я. А коли домігся свого, кинув і зараз зі Світланою з паралельного потоку у свій улюблений бар ходить!

– Катю, це вже не смішно, – видихнула холодно. Усьому є межа, як і моєму терпінню.

До того ж, який, до біса, аборт? Це навіть звучить аморально. У мене тільки від одних слів усе всередині стислося від відрази, не кажучи вже про щось іще. Навіть уявляти не хочу, що було б, якби все виявилося правдою.

– У мене фотографії є! – несподівано вигукнула дівчина. – Точно, він заснув одного разу, виснажився сильно, і я сфотографувала його. А ще, знаєте, він завжди на вас скаржився, казав, що ви задушлива, нудна і не цікава. Але ви явно нормальна. Вибачте мене, – схлипнувши, повністю змінюючи свою тактику поведінки, Катя простягнула мені свій телефон.

На фотографії справді був мій чоловік, у ліжку, разом із Катею. Хоча, від Каті там було тільки волосся, що впало на його груди. Але скільки таких фотографій можна зробити у фотошопі? Напевно, щодня по десять, а то й по двадцять. За допомогою штучного інтелекту людей обманюють, генеруючи голоси їхніх рідних. Тож, якщо міркувати логічно, фото – це не доказ зради в наш час.

Тільки, звідки Катя знає про родиму плямочку біля пахви Максима? До того ж, це маленька червона цяточка, не більше двох міліметрів, а так добре видно на фото. Наче... фотографія справжня.

Можливо, Максим був без сорочки десь в інституті? Тільки де? Він професор історії, викладає історію і ніяк не може ходити без сорочки. Та я навіть не впевнена, чи буде викладач фізкультури ходити по пояс голий при студентах. Це, як би, порушує викладацьку етику. Але, тоді родиму пляму побачили студенти, коли він розстебнув кілька верхніх ґудзиків?

А що? Мій чоловік, незважаючи на свою професію, завжди був красивим і підтягнутим чоловіком. Не виключено, що деякі молоденькі студентки, начитавшись якоїсь маячні в інтернеті, могли приділити йому трохи більше своєї уваги. Просто, як не виправдовуй усе, що відбувається, але зерно сумніву не тільки залишилося всередині мене, але вже і встигло прорости.

І що мені зараз робити? Чи варто знайти якусь фірму, де можуть визначити справжність фотографії? Але якщо фото справжнє, тоді Максим мені справді зраджує?