Розділ 1. Гра з масками

Розділ 1. Гра з масками

Десь далеко били монастирські дзвони, сповіщаючи південне місто про початок нового дня. Ранковий вологий весняний холод пробирав до кісток, закрадаючись в саме серце. На диво, його крижані обійми виявилися корисними. Коли ти замерзаєш, то всі інші думки крижаніють разом з тілом. Біль та відчай відступають, а ти можеш думати лише про одне – як не померти в цій темній камері.

Близькість моря відчувалося навіть тут, за міцними стінами тюремного замку. Волога з повітря збиралася на жовтому каменю стін та цівками стікала на брудну, притрушену старим сіном підлогу. Якщо хтось думає, що королівські каземати відрізняються від будь-яких інших, то він жорстоко помиляється. Не те, щоб я знала багато подібних місць, але в простого народу слово «королівський», в якому б контексті воно не вживалося, чомусь асоціюються лише з коштовностями, золотом та розкішшю. Так ось, можу запевнити, що сталева діва тут не з золота, а диба не обтягнута розшитою діамантами парчею. Слава богині, поки мала можливість тільки краєм ока побачити ці шедеври технічної думки. Час грає не на мою користь. Все ще може бути попереду..

Сталеві двері скрипнули, відволікаючи мене з сумних думок про бентежне життя, і пролунав бас тюремщика:

- Підйом, відьмо. До тебе візитер.

- Не може бути! Ти вижив і повернувся за мною! – ледь втрималася я від крику.

В темному дверному отвору з’явилася темна фігура в каптурі і десь глибоко заблищав промінь надії. Якщо він вижив, то не може мене тут покинути. Просто не має такого права.

- Ти гарно попрацювала, щоб цього не сталося, клята відьма, - смачно сплюнув дебелий вартовий на брудну засалену підлогу.

Чоловік зробив пару кроків, відкинувши сірий каптур. Ледь спалахнувши, проблиск надії зник. На білу шкіру візитера впали бляклі промені світла, які не без труда пробивалися крізь решітку на вікні. В мене опустилися руки.

- Авжеж, це ти Ілсе, - прошепотіла я, - Яка ж я дурепа. Ніхто не може вижити, коли шмат скелі зносить тебе в прірву.

Хлопець прибрав з чола смоляне волосся і мовчки поглянув на вартового. Той коротко кивнув і зачинив за собою двері тюремної камери. Як тільки ми залишилося на самоті, Ілсе схопив мої захололі руки та швидко зашепотів:

- Нічого не бійся. Матінка з Адель вже працюють над твоїм звільненням.

- Яка з цього користь? – спалахнула я, - Вів’єн в будь-якому разі відправить мене на вогнище. Їй вистачило би і меншого приводу, а тут подарунок долі - смерть улюбленого синочка!

- Тихіше, тихіше, - благав він, затуляючи мені рота рукою, - Не все ще втрачено. В нас є беззаперечні свідчення, що не твоя магія призвела до загибелі принца.

- Візниця наважився заговорити? – не повірила я, і одразу спохмурніла, - Немає сенсу чекати від нього правди. Він служить королю і не дасть свідчення на мою користь.

- Так би і сталося, якщо б королева Вів’єн встигла накласти на нього свої руки. Але ми були швидшими, тому шанс є.

- Він у матінки? Вона його розговорила? – вигукнула я.

- Вона і мертвих може розговорити. Ти ж знаєш її можливості, - криво усміхнувся Ілсе.

Мені було не до сміху. Матінка може і має не аби яку владу над померлими, проте страх перед владою - велика проблема. Простий народ ліпше злякається розгніваного королівського лицаря, ніж привида чи старих кісток, які вирішили прогулятися по його вітальні. Такі вже часи.

Про справжню магію забули і більше не вважаються загрозою. Більшість відьом давно сховалися за сірими каптурами, які подарувала їм нова віра в яснооку богиню. Демони покинули наш світ, не витримавши боротьби з силами світла, а інших стародавніх міфічних створінь можна зустріти в зовсім віддалених безлюдних місцях.

Натомість, світ заполонили всюдисущі алхіміки з їх еліксирами та пентаклями, механіки, які роблять все нові й нові машини для мануфактур та заводів, і лише королівська влада, як була основною силою, так і залишилася. Король помер, хай живе король.

Малих дітей вже не налякати байками про потойбічних істот, а від драконів залишилися тільки згадка у вигляді коштовних барвистих самоцвітів, які насправді не мають до цих величних створінь ніякого відношення. Проте матінка є матінка. Її сивини ховаються багато прихованих талантів та секретів.

- Так, вона така, - прошепотіла я, - То ж мені просто сидіти і чекати коли все вирішиться?

- Ні, - похитав він головою, - Тобі не можна тут залишатися. Якщо ми отримуємо перевагу в суді, то твої шанси дожити до останнього слухання нульові.

- Згодна. Якщо я випадково загину, буде простіше довести мою провину, - покривила я вустами.

Хоч ми з королевою на дух одна одну не переносимо, можу віддати їй належне - в її діях завжди присутня логіка та раціоналізм. Іноді вони відверто перекручені, але краще вже так, ніж як у тюхтія короля. Звичайно - якщо відьма мертва, то і доводити нікому нічого не потрібно. Можливо, за іншими обставинами, ми могли би стати с не. близькими подругами. Так казав Алкі. Але не судилося. Наші стільці завжди знаходилися по різні сторони стола, як і інтереси.