1. Життя, свобода, дар — розмінна монета.

— Підійди ближче.

Різкий і холодний голос вирвав мене із заціпеніння. Я мимоволі здригнулася і зробила кілька кроків назустріч чоловікові у чорному плащі, який сидів, розвалившись у кріслі.

«Не дивись йому в обличчя, — сказала я собі. — Просто скажи все, що запланувала».

Але моя голова мимоволі піднялася, і я зустрілася поглядом з очима, які колюче мене розглядали. Холод пробігся тілом — це були очі не людини. Вони відблискували червоним і блукали по мені, ніби намагаючись спіймати на брехні.

— То повтори ще раз: навіщо ти прийшла до мене?

Спокійно, Есто, спокійно... Я наказала собі зібратися і заховати всі емоції.

— Могутній принц Ризанії примушує мене до шлюбу. Я втекла, і він відправив своїх мисливців, щоб розшукати мене. — я постаралася зробити голос рівним. — Мені потрібен захист. Така могутня людина, як ви, яка протидіє правителю Ризанії, може заховати мене від нього.

— Цікаво... — голос чоловіка набув небезпечної вкрадливості. — Навіщо ти так сильно знадобилася принцеві?

Важко ковтнула.

— Я була обіцяна йому в дружини.

— Дівчинко, не намагайся мене обдурити. — У повітрі почала розливатися загроза. — За брехню я караю навіть найближчих послідовників та друзів. А про слуг навіть мови не йде. У тебе, звичайно, смазливе личко, але... — темний маг витримав паузу. — Ти не зможеш переконати мене, що могутній принц розшукує тебе з мисливцями лише через шлюб.

Я затремтіла. Тихо. Не можна показувати йому свій страх.

У моїх планах не було розповідати темному магу про свої здібності, але зараз я не бачила іншого виходу. Ніхто мене за волосся сюди не тягнув. Я знала чутки про його жорстокість, але все одно сама прийшла.

Доведеться йти до кінця.

Повертатися до принца я не збиралася. При одній згадці про те, як він катував мене, вимагаючи зцілювати його та його солдатів, а при будь-якій спробі відмовитися залишав без їжі та води, у мене слабли ноги. На тілі ще й досі були багрові рубці від батога, які я навмисно не загоювала, щоб випадково не видати себе.

— Пауза дещо затягнулася, дівчинко. — Нелюдська усмішка проступила на обличчі мага. — Ти випробовуєш моє терпіння.

— Я... — тут же розгубилася. Все одно рано чи пізно він дізнається! — ...Я можу зцілювати навіть тяжкі травми та рани. Можу витягти людину з того світу, навіть якщо рана або хвороба смертельна. Принц змушував мене віддавати весь магічний резерв на зцілення його солдатів та брав мою кров, щоб омолоджувати себе. Він катував мене...

— Цілитель? — Нелюдські очі мага вперше подивилися на мене здивовано. — Але ж цілителі не народжувалися вже близько сторіччя. Невже ти справді володієш таким унікальним даром?

Я мовчала.

Очі мага спалахнули червоним.

— Твій дар буде корисним мені.

Я так і знала. Так і знала, що, як не принц, то хтось інший захоче розпоряджатися моїм даром!

— Ти не боїшся? — запитав маг.

Гордо підняла голову і відкрито подивилася йому в обличчя.

— Краще я добровільно ділитимуся даром з будь-ким іншим, але принц мене та мого дару не матиме!

Почувся дивний звук, і я не відразу зрозуміла, що це був хрипкий сміх, який вирвався з грудей чоловіка у чорному.

— Тоді чому ти не пішла до будь-кого? Чому прийшла саме до мене?

Я чітко відповіла:

— Бо не знаю інших настільки могутніх магів, як ви, які здатні протистояти принцеві і мали б змогу захистити мене від нього.