Розділ 12. Дорога назад

«Берег» зустрів їх світлом у вікнах і Назаром біля бічного входу. Він простягнув Марті термос, Арсенові наказав не сподіватися на привілеї й повів обох до малої вітальні, де вже стояв густий суп.

Слово «брат» Назар вимовив просто, без тієї обережності, яка робить новину ще гострішою. Арсен здригнувся, але не виправив його. За вечерею він довго мовчав, потім сказав: — Сергій назвав мене братом. А я нічого не відчув. Тільки втому.

— Після того, що він зробив, від вас не вимагається миттєва родинність.

— Батько мав сказати про нього. Усім і давно. Тепер я злий на людину, якій уже не можу поставити жодного запитання.

Марта покрутила ложку в тарілці.

— Тоді не намагайтеся вигадати відповідь за нього. Це у вашій родині й без того популярна розвага.

Арсен криво всміхнувся. Марта розповіла, що побачила в Сергієві: незаконно прихованого сина, якого роками тримали біля родини, але не впускали до неї. І чоловіка, який вирішив стягнути борг чужими життями.

— Ви йому співчуваєте?

— Подекуди. Виправдовувати не збираюся.

— Мені важко втримати обидві речі.

— Тому сьогодні їх не треба зводити в одну. Слідство окремо, спадок окремо, ваша лють окремо.

Арсен кивнув і повернувся до супу. За кілька хвилин Назар мовчки забрав порожні тарілки, задоволений тим, що хоча б одна проблема вечора піддалася простому рішенню.

Дорогою вони майже не говорили, і тепер уривки зустрічі наздоганяли Марту окремими деталями: Сергієві білі кісточки на пальцях, подряпаний край столу. Арсенова рука під її долонею. У теплому приміщенні все це здавалося ще реальнішим, а не менш страшним.

— Коли він сказав, що ваш голос уже був товаром, я ледве не зірвав зустріч, — промовив Арсен. Слабкість Ірини чи її страх утратити роботу не змінювали факту: вона передала чужі тексти й листування далі.

— Я бачила. І те, як ви зупинилися, теж.

— Ви торкнулися моєї руки.

— Бо хотіла відповісти сама. Не перевіряла вас.

Арсен прийняв це з неприємною для себе точністю.

— Усе одно було важко.

— Мені теж. Тільки з іншого боку столу.

Назар повернувся із чаєм і запеченими яблуками, пробурмотів щось про харчову диктатуру й зник. Його буденність послабила напругу краще за будь-яку втішну промову. Арсен зізнався, що не знає, як поводитися із Сергієм далі. Марта порадила до ранку не поводитися ніяк: свідчення вже дані, юристи працюють, а новоспечене братерство не зіпсується за одну ніч більше, ніж уже зіпсоване.

— Тільки з вами слово «нічого» звучить як наказ, — сказав він.

— Тоді не слухайте тону.

Вона поставила чашку. Після відділку хотілося тепла — не як винагороди й не як доказу, що страшне закінчилося. Просто тепла.

— Підійдіть до мене.

Арсен спершу відсунув чашки від краю столу — безглуздо практичний рух, який чомусь розчулив її більше за будь-яку підготовлену фразу. У каміні обвалилося поліно, сипнули іскри за сіткою. Арсен підвівся й зупинився так близько, що Марта відчула запах холодного повітря на його піджаку.

Втома раптом стала не абстрактною: тремтіли коліна, боліли ребра, у горлі стояв клубок. Арсен підвівся. Між ними лишився один крок. Марта поклала долоні йому на груди й відчула, як він затримав вдих.

— Обійміть мене, — сказала вона. — Будь ласка.

Він обережно притиснув її вище забитого боку. Марта ще кілька секунд трималася, потім уткнулася обличчям йому в плече й заплакала — сердито, без красивої тиші. Арсен не розпитував і не обіцяв, що все мине. Коли сльози скінчилися, простягнув старомодну полотняну хустинку.

— Олена каже, ви зберігаєте марні звички, — сказала Марта, витираючи обличчя. — Ця нарешті знадобилася.

Вони сіли на диван біля каміна. Між ними лишилося кілька сантиметрів і жодної потреби пояснювати їх.

— У Сергія, Тамари, Влада й Ірини різні причини, — трохи хрипко після сліз сказала Марта. — Але кожен вирішив, що причина дає право розпоряджатися чужою згодою.

— Це буде в книзі?

— Якщо витримає нормальне речення. Поки звучить як висновок із лекції.

Арсен засміявся. Потім запропонував розповісти про батькові листи для книги — окремо, у західному кабінеті, а не як продовження цього вечора. Вони призначили розмову на післязавтра.

Марта записала дату в календар, а не в блокнот. Ця дрібниця чітко відділила майбутнє інтерв'ю від вечора: о другій — диктофон і документи, зараз — чай, вогонь і людина поруч.

— Завтра без інтерв'ю, — сказав він. — Ви сьогодні ледве дійшли від машини.

— Працювати я все одно буду.

— Тоді хоча б без людей.

— Домовилися. І без ваших перевірок кожні пів години.

На виході Назар повідомив, що чай чекає біля Мартиного номера, а спати мають обоє. Арсен пригрозив звільненням; Назар нагадав, що кухарів у кризу не звільняють. Біля дверей Марта сама поцілувала Арсена — коротко, перш ніж він устиг перетворити мить на ще одне обережне запитання. Він майже беззвучно видихнув її ім'я.

— Це не запрошення зайти й не винагорода за важкий день. Я просто хотіла вас поцілувати.

— Я зрозумів.

У номері Марта випила чай із термоса, переодяглася й заснула раніше, ніж устигла відкрити телефон.