Розділ 7. Нові умови

Окремий договір виявився складнішим за окреме рішення — Марта зрозуміла це вже наступного ранку, коли сиділа в малій переговорній навпроти нової юристки, Софії, Олени й Арсена, який прийшов не як замовник, але все одно залишався людиною, без якої цей договір не міг існувати.

Це й дратувало — сама конструкція. Марта хотіла ясності: ось робота, ось межі, ось оплата, ось право піти, ось юридичний захист. Але кожен пункт торкався того, що вже давно перестало бути просто роботою.

Назва проєкту і формат доступу до матеріалів. Право на інтерв’ю з персоналом. Умови використання свідчень і юридична відповідальність за публікацію після завершення слідства. Окрема згода кожного учасника. Окремий простір для роботи. Окрема оплата — не від родини Воронських, а від юридичної особи готелю, і обов’язково через прозорий договір.

І найважливіше: Арсен Воронський не має права попереднього погодження тексту. Коли юристка прочитала цей пункт уголос, у кімнаті стало тихіше.

Усі розуміли: тут проходить межа між новою книгою і старим механізмом. Арсен сидів поруч із вікном, його руки були нерухомо складені на столі. Ліва долоня вже без щільної пов’язки, лише з тонким пластиром. Поріз виявився неглибоким, як він і казав, хоча Марта досі не була готова визнавати, що хоч у чомусь він не зменшив проблему, приховуючи саморуйнування.

— Я погоджуюсь, — сказав він.

Юристка підняла очі.

— Я маю уточнити: цей пункт означає, що ви не матимете права вимагати вилучення, пом’якшення або зміни фрагментів, які стосуються вас особисто, якщо вони не порушують закон, умови конфіденційності або процесуальні обмеження. Навіть якщо вони вам не сподобаються.

— Особливо тоді.

Він не шукав її погляду. Бо якби шукав, це вже стало б схожим на маленьке прохання про схвалення. Він просто сидів і тримав власне рішення. Софія, комунікаційна консультантка, зробила позначку у планшеті.

— Тоді я рекомендую додати дзеркальний пункт: авторка зобов’язується надати учасникам можливість фактологічної перевірки цитат і подій, що прямо стосуються їхніх слів або дій. Без права стилістичного чи репутаційного редагування.

— Так, — сказала Марта. — Це доречне зауваження, тож я повністю із ним згодна.

Олена ледь помітно видихнула. Вона сиділа дуже прямо, але виглядала так, ніби за останні дні встигла прожити окрему адміністративну війну. І після рішення Марти залишитися саме Олена взяла на себе практичну частину: кімната для роботи, графік розмов, окремий доступ до архіву, правила взаємодії з персоналом.

— Щодо простору для роботи, — сказала вона. — Я пропоную не бібліотеку.

Марта здивувалася.

— Чому?

— Бо бібліотека вже стала спільним простором. Там портрет Лади, туди приходять співробітники, там працює слідча група, там вас постійно хтось знаходить.

Арсен опустив погляд. Марта це помітила.

— Ви хочете сказати «Арсен постійно мене знаходить»? — спитала вона.

Олена навіть не моргнула.

— Зокрема й він.

Софія кашлянула в чашку кави. Юристка зробила вигляд, що не почула. Арсен повільно підняв очі.

— Я можу не заходити в бібліотеку без запрошення.

— Можете, — сказала Олена. — Але тоді ви ходитимете коридором поруч із таким обличчям, що персонал почне приносити пані Марті записки з проханням вас впустити, бо «пана Арсена шкода».

Марта не витримала й усміхнулася. Арсен подивився на неї майже ображено.

— Це неправда.

— Це дуже можливо, — сказала Марта.

— Ви теж проти бібліотеки?

Він спитав спокійно. Але вона почула під цим не образу, а реальне питання.

— Так, — сказала вона після паузи. — Олена має рацію. Мені потрібне місце, яке не пов’язане ні з Ладою, ні з вами, ні з родинними архівами.

— Тоді західний кабінет, — сказала Олена. — Він світлий, із виходом на маленьку терасу, без історичної ваги. Там раніше був кабінет для гостей, які приїжджали на довгі переговори. Меблі можна замінити.

— Без історичної ваги звучить як розкіш, — сказала Марта.

— У «Березі» це дефіцит, але я знайшла.

Пункт про оплату Марта вислухала особливо уважно. Саме залежність від роботи колись дозволила втягнути її в цей проєкт, тому тепер сума, строки й право припинити договір мали бути прописані без натяків.

— Гонорар фіксований за етап дослідження й окремий за написання тексту, — сказала юристка. — Без бонусів за публікацію, без відсотків від продажів, без прив’язки до репутаційного результату для готелю. У разі розірвання договору за ініціативою авторки оплачується фактично виконана робота і додатково два тижні компенсації, якщо розірвання пов’язане з тиском, конфліктом інтересів або психологічною небезпекою.

— Це ви додали?

Юристка кивнула.

— Так. Після аналізу ситуації я вважаю цей пункт необхідним.

Марта подивилася на Арсена.

— Ви погоджуєтесь? Навіть із формулюванням «психологічна небезпека»?

— Так.

— Воно може стосуватися вас.

Він відповів без паузи. Марта відчула, що в неї всередині щось тихо стискається, але не болісно. Радше від того, як складно звикати до людини, яка не ображається на межі, навіть коли вони проходять через неї.

— Погоджуюсь, так, — сказала вона.

— Це вже не шкала? — спитав він.

— Ні. Це договір.

— Шкода.

Олена подивилася на них обох так, що вони одночасно замовкли. Софія сховала усмішку. Юристка, схоже, зробила ще одну ментальну позначку, але професійно не прокоментувала.

Після двох годин погоджень текст договору відправили на фінальне оформлення. Підписувати мали наступного дня, після перевірки юристами Коваль на предмет конфлікту зі слідчими діями. Коли всі почали розходитися, Арсен затримався біля дверей.

— Марто.

Вона збирала блокнот.

— Так?

— Дякую, що не зробили вигляд, ніби гроші неважливі.

Вона завмерла. Це було останнє, що вона очікувала почути.