Пані Елара вважала, що людина, яка не вміє підтримати світську бесіду, не повинна опинятися ближче ніж за три крісла від імператора.
— Розмова при дворі завжди має мету, — пояснювала пані Елара. — Представити себе, дізнатися потрібне, створити прихильність або чемно завершити контакт. Безцільне базікання забирає час і часто видає більше, ніж людина планувала.
Ная сиділа поруч і малювала на полях зошита сукню. Я штовхнула її ліктем.
— Що? Я слухаю. Ця сукня теж має мету: не дозволити власниці загубитися серед дванадцяти відтінків рожевого.
Для практики нам видали картки з темами. Мені дісталися «погода», «мистецтво скла» і «королівське полювання». Про місцеву погоду я знала мало, у склі розрізняла прозоре й брудне, а полювання не підтримувала навіть розмовою.
Моєю партнеркою стала Лісандра. Вона сіла навпроти, поклала віяло на край столу й почала за правилами:
— Весняні вітри цього року прийшли раніше, — почала Лісандра бездоганним тоном. — Чи вплинуло це на сади вашої провінції, пані Коваль?
— У моїй провінції весняні вітри приносять пил, ремонт доріг і людей, які першого теплого дня виходять майже роздягненими, а наступного дружно хворіють.
Пані Елара, проходячи повз, спинилася.
— Спробуйте без невідомих місцевих понять.
— У нас немає окремого церемоніального сезону вітрів, — виправилася я. — Але після зими всі поспішають радіти теплу.
— Уже краще. Пані Велір, продовжуйте й спробуйте знайти тему, яку пані Коваль не перетворить на звіт про міські незручності.
Лісандра запитала про скло. Я згадала київські вітражі, зупинки з прозорими стінами й скляні банкетні зали, в яких улітку плавилися гості. Переказати це придворною мовою було складніше, ніж організувати Малу гостину.
— Ви говорите надто прямо, — сказала Лісандра після третьої теми. — На запитання про полювання не варто відповідати: «Я не бачу задоволення в переслідуванні тварини». Співрозмовник може вважати це докором особисто йому.
Я відклала картку з темою. — Але задоволення в полюванні справді не бачу.
— Можна сказати, що у вашому краї поширені інші розваги.
— Якщо я скажу про інші розваги, він вирішить, ніби я нічого не маю проти полювання, просто надаю перевагу чомусь іншому.
— Світська розмова не завжди вимагає повного викладу переконань. Іноді достатньо не починати суперечку за чаєм.
— Зручно, — сказала я без особливого захвату.
— Люди рідше сваряться під час вечері.
Це був переконливий аргумент. До кінця заняття я навчилася відводити тему без прямої брехні й отримала сім балів — найвищу оцінку з теоретичної дисципліни за весь час.
Після обіду відбулася чайна практика. У саду розставили низькі столики, за кожним сиділа одна кандидатка й один запрошений співрозмовник. Мені знову дістався Ріан.
— Жереб? — запитала я, коли Ріан сів навпроти. — Чи ректорка знову називає випадковістю дуже цілеспрямоване рішення?
— Вона вирішила, що ваші додаткові заняття слід перевірити в природній розмові. Я лише отримав картку з вашим ім’ям.
— Отже, не жереб. Приємно, що ми обоє це визнаємо.
Служниця поставила між нами чайник. Кришка була зроблена з блідого скла, всередині якого плавали листочки. Коли я торкнулася ручки, вода набула золотавого відтінку.
— Сьогодні напій реагує на темп магії, — пояснив Ріан. — Якщо контур розхитається, вода потемніє.
— Чудово. Тепер навіть чай повідомлятиме всьому саду, що я нервую. Можливо, далі будуть тарілки, які оцінюють поставу?
— Це не покарання. Ви навчитеся помічати коливання до того, як вони підпалять віяло або зварять чай просто у чашці.
Я налила дві чашки. Вода залишилася світлою.
За правилами ми мали говорити двадцять хвилин. Пані Елара ходила між столиками й прислухалася. Я почала з безпечної теми про сад, Ріан відповів про старе дерево, яке ми залишили. Кілька хвилин розмова була такою правильною, що я почала нудьгувати.
— Вам теж хочеться обговорити щось, що не вибрали для нас на картці? Чи ви справді здатні двадцять хвилин говорити про старе дерево?
— Це залежить від того, чи прагнете ви високої оцінки або готові пожертвувати нею заради цікавості.
— Сьогодні я вже отримала сім. На одну ученицю це надмір успіхів, можна ризикнути.
Він подивився на пані Елару, яка стояла біля дальнього столика.
— Про що ви хочете говорити?
— Про вашого імператора.
Чай у його чашці на мить потемнів, тоді знову став прозорим.
Ріан провів пальцем по краю чашки, стежачи, як у чаї тане темна смуга. — Що саме вас цікавить?
— Чому імператор погоджується на цей відбір, якщо за законом може сам обрати дружину або взагалі нікого не обирати?
— Він і обере сам. Академія лише дає можливість познайомитися з кандидатками й переконатися, що вони розуміють двір.