Розділ 6

Перше практичне випробування називалося «Мала гостина» і, за словами ректорки, мало показати, чи здатні ми прийняти дванадцять гостей без участі досвідчених палацових розпорядників.

Випробування було обов’язковим і впливало на рейтинг, тож після вчорашнього тринадцятого місця я збиралася дотримуватися простої стратегії: пройти мінімальний поріг, не зіпсувати результат іншим і не заробити нічого зайвого.

План здавався цілком здійсненним, поки мені не видали список гостей.

Дванадцять гостей прибували з різних провінцій, мали різні титули, харчові обмеження й звички. Одній пані не можна було подавати мед, іншій — сідати спиною до води. Старший магістр із Північної тераси не терпів запаху жасмину, а вдова колишнього намісника вимагала, щоб її місце стояло на пів долоні вище за крісла незаміжніх жінок.

— Це навчальний прийом чи кара за чужі гріхи? — Я ще раз перечитала вимогу про висоту крісла. — І хто взагалі вимірює половину долоні, коли гостя вже сидить?

Ная, призначена відповідальною за декор, зняла зубами нитку з котушки.

— Справжні гості значно складніші, — сказала Ная, перекусивши нитку. — Їхні вимоги зазвичай змінюються після того, як усе готове, а образа з’являється ще до того, як вони встигнуть її пояснити.

Ми працювали вчотирьох: Ная, Тавія, Ейда і я. За жеребом мені дісталася подача страв. На цьому я й збиралася зупинитися.

Тільки ось Ная підвісила над каналом мідні нитки з тканинними квітами, і дві крайні опинилися просто над проходом для слуг.

Я подивилася на них. Потім на прохід.

Можна було промовчати, адже це не моя зона відповідальності, а зайві бали мені взагалі ні до чого.

Повз пройшов хлопець із кухні, вищий за решту майже на голову.

Мене вистачило секунд на п’ять.

— Нає, поклич сюди того хлопця з тацею. Високого.

— Навіщо? Він не з нашої групи.

— Саме тому. Хочу перевірити, чи твоя прикраса переживе зустріч із людиною, яка не знає, що має пригнутися.

Хлопець пройшов під квітами з порожньою тацею. Край прикраси зачепив його за волосся, мідна нитка натягнулася.

Ная мовчки пересунула декор.

— Я нічого не казала, — пробурмотіла Ная, вже пересуваючи крайні квіти вище.

— І не треба. Цього разу твоє обличчя впоралося краще за слова.

Далі стало гірше. Кухня мала двоє дверей, але через ближні всі одночасно намагалися і заходити, і виходити, а дальній прохід заставили ящиками.

Я ще раз нагадала собі про бажане тринадцяте місце, але безлад у проході вже не дозволяв просто стояти й дивитися.

Тож попросила прибрати ящики, взяла крейду й почала розводити потоки людей по різних дверях.

Старший кухар спостерігав за мною, схрестивши руки, і з кожною новою стрілкою його обличчя ставало похмурішим.

— У палаці слуги й без ваших стрілок знають, куди йти, — зауважив старший кухар. — Ми якось подавали обід і до появи пані Коваль.

— Сьогодні половина ваших слуг — учні, які вперше бачать цю кухню. А в цьому проході двоє людей із тацями навіть не розминуться.

— Крейду після себе зітрете, — буркнув він, відступаючи з проходу. Це було найближче до згоди, на яку я могла розраховувати.

— Особисто.

Гості прибули вчасно. Ми зустріли їх біля садової арки, зробили належні уклони й провели до місць. Я помилилася в титулі лише один раз, одразу виправилася й заробила стриманий погляд пані Елари, який міг означати як схвалення, так і обіцянку додаткового уроку.

Першу страву подали без затримки. Другу — теж. Я вже дозволила собі подумати, що ми впораємося, коли світлові кульки над столом раптом потяглися до води.

Тавія підвела руки. Кульки завмерли, але канал у центрі столу здійнявся невисокою хвилею. Ейда спробувала втримати воду. Її магія стиснулася довкола світла, і над скатертиною закрутився теплий туман із запахом м’яти, мокрої вовни та ще чогось різкого.

Старший магістр із Північної тераси чхнув.

Ная підхопила мідні нитки, щоб захистити прикраси. Квіти розкрилися всі разом, засипавши гостей тканинними пелюстками.

— Припиняємо магію, — сказала я так, щоб почули всі троє. — Зараз важливіше звільнити прохід, ніж урятувати декор.

— Якщо я відпущу потік, світло впаде просто у воду, — прошепотіла Тавія. Її руки вже тремтіли.

— Нехай падає. Ейдо, забери воду з каналу. Нає, опусти квіти на стіл і не тримай нитки силою. У кожної одна дія, зрозуміло?

Вони подивилися на мене, потім одна на одну. Туман густішав.

Про рейтинг я в цю мить не згадала взагалі. Переді мною були дві перелякані дівчини, десяток гостей і ситуація, яка погіршувалася щосекунди. Такі речі я знала надто добре.

Спочатку зупиняєш те, що може стати небезпечним. Потім даєш кожному одну зрозумілу дію. Розбиратися, хто винен, можна після.

— Зараз, дівчата. Пояснення залишимо на потім.