Розділ 7

Драконячий двір пахнув нагрітим каменем, сіном і металом.

Він займав нижню терасу палацового комплексу, подалі від скляних галерей академії. Три відкриті ангари прилягали до високої стіни. Над нею здіймалися посадкові майданчики, вкриті темними пластинами. На одному лежав дорослий мідний дракон — такий великий, що його складене крило могло накрити весь мій павільйон.

З усіх занять у розкладі це було перше, про яке я серйозно подумала попросити звільнення.

Не через рейтинг і навіть не через драконів як таких. Після віяла мені вистачало магічних експериментів без чіткої інструкції з техніки безпеки.

— Це точно безпечно? — запитала я, зупинившись перед воротами. — Мені потрібна відповідь із поправкою на мою дивну магію, а не загальна інструкція для учениць.

— Якщо виконуватимете вказівки доглядачів і не заходитимете до чужого контуру самостійно, — уточнив Ріан.

— Про віяла ви теж говорили впевнено. За годину одне з них горіло в чаші.

— Віяло ви підпалили. Дракона, сподіваюся, не зможете.

Тварина плавно підняла голову, її золоте око розплющилося й зупинилося на нашій групі. Навіть на відстані було видно темну щілину зіниці.

Тавія, навпаки, ступила вперед. Її обличчя посвітлішало так, як не світліло на балах чи чайних заняттях.

— Це Равен, — прошепотіла вона. — Йому сто двадцять років. Він возив попереднього імператора до Південних островів.

— Звідки ти це знаєш? Тут десятки драконів, а ти впізнала його раніше, ніж ми підійшли.

— За формою рогів і білою смугою на лівому крилі. Я в дитинстві вирізала всі замітки про імператорський двір, де його згадували.

До нас вийшла доглядачка в шкіряній безрукавці поверх сірої сукні. Коротке волосся вигоріло майже до білого. Вона представилася майстринею Сагою й одразу наказала зняти всі прикраси, що могли зачепитися за луску.

— Сьогодні працюватимете з молодняком. Дорослі дракони самі вирішують, кому дозволити наблизитися. Молоді ще не знають власної сили, тому вирішуватиму я.

Нас розділили на трійки. Тавія потрапила до моєї, третьою стала Лісандра. Ми мали почистити й оглянути крило дворічного дракона, записати стан луски та нанести захисну олію на місця, де росли нові пластини.

Нашого підопічного звали Терн. Він був завбільшки з коня, тільки ширший у грудях і з довгим хвостом. Луска на спині мала тьмяно-бронзовий колір, а молоді крила відливали золотавим. Щойно ми підійшли, він притиснувся до стіни й загріб кігтями пісок.

— Не дивіться прямо в очі, — сказала Сага. — Тавіє, першою.

Тавія стала боком і простягла порожню долоню. Її сіро-зелена стрічка ворухнулася без вітру. Терн принюхався, повільно витягнув шию і торкнувся носом пальців.

Лісандра підійшла наступною. Рухалася обережно, без звичної церемоніальної точності. Терн дозволив їй торкнутися плеча.

Моя черга.

— Він відчуває страх? — тихо запитала я. — Чи краще вдавати, що мені зовсім не страшно?

— Відчуває, — відповіла Тавія. — Але сам страх його не лякає. Гірше, коли людина приховує його, а потім робить різкий рух.

Я ступила в загорожу. Терн повів головою. Від його ніздрів ішов теплий запах попелу. Простягати руку здалося поганою ідеєю, тому я зупинилася на відстані й дозволила йому придивитися.

— Привіт, — сказала я дракону, залишаючи долоні на видноті. — Мене теж привели сюди без попередження, тож принаймні в цьому ми з тобою схожі.

— Він не розуміє слів, — озвалася Лісандра.

— Зате я менше думаю про те, що він може мене підсмажити.

Терн нахилив голову. Я повільно піднесла долоню. За два кроки до мене його крила сіпнулися. Десь у сусідній загорожі дзенькнуло відро, молодий синій дракон закричав, і Терн різко відступив.

Його хвіст ударив об стіну. Золотаві крила розгорнулися, змітаючи пісок. Тавія простягла руки, намагаючись заспокоїти його, але з сусідньої загорожі долинув другий крик. Два різні магічні відчуття пройшли крізь мене: м’яке зелене тепло Тавії й гаряча, рвана хвиля від дракона.

Вони билися одне об одне, як вода і вітер у вузькому проході.

— Приберіть решту учениць, — наказала Сага.

Лісандра відступила до воріт. Я мала зробити те саме, але Терн розвернувся, і його крило перекрило вихід. Тавія зблідла. Вона тримала зв’язок, хоча страх дракона вже віддавався болем у моїх скронях.

Між її магією і Терновою силою ніби залишався вузький проміжок. Я не знала, що робити, тільки відчувала цей розрив. Простягла руку не до дракона, а до повітря між ними.

Тепло зібралося в долоні. Зелене світло Тавії не стало сильнішим, золотий жар Терна не згас. Вони вирівнялися, знайшовши спільний темп.

Дракон перестав бити хвостом.

Його крило повільно опустилося. Тавія вдихнула, і Терн повторив цей рух усією широкою грудною кліткою — спершу невпевнено, потім рівніше.

Пісок під моїми ногами хитнувся.

Хтось підхопив мене під лікоть. Ріан опинився збоку, між мною і головою дракона. Його долоня міцно тримала мою руку вище зап’ястка.