Розділ 4

Тринадцятий павільйон виявився колишнім гостьовим будинком, який останні роки використовували як склад для меблів, сезонних ширм і ваз із тріщинами.

— Зате в нього є власний сад, — підбадьорливо сказала Ная, відсуваючи плечем перекошену ширму. — Не кожній учениці дістається стільки зелені просто за вікном.

За вікном росли три кущі, один із них сухий. Кам’яна чаша фонтану була повна листя, а вздовж стіни тягнулася гола лоза.

— І розташування чудове, — додала вона після короткої паузи. — Якщо не зважати, що до навчального корпусу доведеться йти найдовше.

— Далеко від усіх?

— Близько до кухонь.

Це справді було перевагою. Після першого дня занять я повернулася голодна, з болем у литках і твердим наміром ніколи більше не називати робочі туфлі незручними.

Павільйон усе ще не сприймався як дім. Швидше як номер у дуже дивному готелі, з якого мене обіцяли виписати через дванадцять тижнів.

Телефон я поклала на підвіконня екраном догори. За весь день київський час зрушився лише на кілька хвилин. Я перевіряла його частіше, аніж хотіла визнавати.

Те, що доведеться тут спати, їсти й десь складати речі, ще не означало, що я збиралася пускати коріння.

Служниці винесли з головної кімнати дві зайві шафи й ширму з намальованими білими птахами. Залишили низьке ліжко, стіл біля вікна, кушетку та три крісла, жодне з яких не пасувало до інших. На підлозі проступала мозаїка з жовтих і синіх камінців. Пил зібрався в швах, але під вечір половина візерунка вже була чистою.

Я намагалася допомагати, доки старша служниця, пані Рема, не відібрала в мене ганчірку.

— Учениці імператорського класу не миють підлогу, — повідомила пані Рема й підняла ганчірку вище, коли я спробувала забрати її назад.

— Я не вмію говорити віялом, не можу відчинити шафу без магії й учора впала на ваш церемоніальний стіл. Дайте мені зробити хоча б щось, у чому я не безнадійна.

— Ви заважаєте дівчатам розставляти речі, — незворушно відказала вона. — Якщо дуже хочете допомогти, не стійте в проході.

Аргумент був професійний і безжальний. Я відійшла до вікна.

Ная розгорнула на кушетці кілька відрізів тканини. Вона керувала нитками кінчиками пальців: тонкі краї піднімалися, з’єднувалися, вкладалися в складки. За пів години з темно-зеленого полотна вийшла домашня сукня з м’яким поясом.

— Спробуйте, — запропонувала Ная, притримуючи сукню за плечі. — Якщо десь тиснутиме, я перероблю до вечері.

— Ти щойно пошила її без голки. Я бачила нитки, тканину й твої руки, але голки точно не було.

— Була. Просто працювала швидше, ніж ви встигали за нею стежити. Це один із небагатьох випадків, коли магія справді економить час.

У суміжній кімнаті я переодяглася, довго розглядаючи систему зав’язок. Сукня виявилася зручнішою за навчальну: рукави не чіплялися за меблі, поділ не лежав на підлозі, тканина тримала тепло. Коли я повернулася, Ная перевірила плечі й задоволено кивнула.

— Завтра зробимо дві академічні. Одну світлу для ранкових занять, другу темнішу. Золота стрічка чудово виглядатиме на синьому.

— Отже, кольори стрічок позначають провінції? У всіх вони різні?

— У більшості. Лісандра носить вишневу стрічку, я — мідну, Тавія — сіро-зелену. Ваша з’явилася з порожньої чаші, тому її колір не належить жодній землі Астерії. Саме це й змусить двір говорити про неї ще довго.

Тавія сиділа на килимі біля кошика. Лір на ім’я Пух витягнувся їй на колінах і дозволяв чесати довгі вуха. Біля її долоні шерсть ставала світлішою, наче вбирала сонце.

— Золота — колір імператорського дому? — запитала я.

Ная завмерла з булавкою між пальцями.

— Так, золото належить імператорському дому. — Ная покрутила булавку між пальцями. — Але Кристал міг позначити ваше полум’я, а не майбутній зв’язок із родиною. Принаймні я б на цьому наполягала.

— І для мене ця різниця щось змінює?

— Для вас — поки що ні. Для людей, які живляться плітками, різниця величезна: полум’я можна обговорювати, а золоту стрічку вже майже оголосили пророцтвом.

— А для імператора?

Вона знизала плечима.

— Його величність не відвідує вступні церемонії. Кандидаток він бачить на офіційному представленні після першої частини сезону.

— Тобто я маю кілька тижнів, перш ніж він особисто переконається, наскільки Кристал помилився щодо мене.

— Особисто — так. Але результати йому вже передали, разом із доповіддю про дівчину, яка впала на церемоніальний стіл із речами з іншого світу.

Я сіла на край кушетки.

— Авжеж. Отже, кількох тижнів спокою мені теж не залишили.

Тавія підвела погляд від ліра.

— Ви справді зовсім не хочете, щоб він вас обрав? — запитала Тавія. — Навіть не цікавитеся, який він поза офіційними портретами?

У її голосі не було осуду. Вона питала так само, як могла б поцікавитися, чи люблю я солодкий чай.