17

Макс

Я дивився на папери перед собою й, якщо чесно, не знав, що сказати.

Те, що Василіса далеко не дурна, я вже зрозумів. Але одне діло — почути від неї кілька розумних запитань дорогою, і зовсім інше — побачити за кілька годин готову концепцію розвитку ферми, яку я сам роками сприймав винятково як господарство.

Вона не просто придумала «катати міських на конях». Тут були етапи, приблизні витрати, напрямки, які можна запустити майже одразу, і ті, до яких варто повертатися пізніше. Вона врахувала дороги, відстань до великих міст, старі приміщення, озеро, коней, навіть те, що люди останнім часом усе частіше шукають місця, де можна хоча б на вихідні втекти від міського шуму.

На папері все виглядало до біса переконливо.

Саме це й насторожувало найбільше.

— Ідея хороша, — нарешті сказав я, перегортаючи сторінку. — Але хороша ідея на папері й працюючий бізнес — не одне й те саме. Тут багато змінних. Люди можуть не поїхати. Витрати можуть виявитися більшими. Ремонт майже завжди обходиться дорожче, ніж плануєш. А якщо вкладемося й не отримаємо нормального потоку клієнтів, ці гроші вже ніхто не поверне.

Василіса одразу трохи напружилася, хоча намагалася цього не показати.

— А мені здається, це може спрацювати, — втрутився батько. — Особливо якщо починати поступово, а не хапатися за все одразу.

— Може, — погодився я. — Але в нас зараз немає вільних ресурсів навіть на «поступово». Якщо літо знову буде сухим, зайві гроші підуть у корми. Плюс техніка, ремонт, зарплати. Я не можу витягнути звідти кілька мільйонів і зробити вигляд, що нічого не сталося.

— А тобі й не потрібно їх витягувати, — сказала Василіса.

Я перевів погляд на неї.

— У сенсі?

Вона посунулася ближче до столу.

— Саме для цього існують інвестори.

— Які ще інвестори?

— Звичайні. Є люди й компанії, які мають вільний капітал і шукають проєкти, у які можна його вкласти. Вони не просто роздають гроші, звісно. Їм потрібна зрозуміла модель, прогнозована окупність, ризики, умови входу й виходу. Але якщо проєкт виглядає перспективно, вони вкладають кошти в обмін на частку прибутку або частку саме в цьому напрямі.

Я одразу нахмурився.

— Частину ферми я нікому не віддам.

— Та не треба віддавати ферму, Максе. Я ж уже пояснювала. Новий напрям можна оформити окремо. Інвестор вкладає гроші не в твою землю, корів чи основне господарство, а конкретно в туристичний проєкт. У договорі прописується все: його частка, термін, умови, повернення вкладень. Основні активи ферми залишаються твоїми.

Я мовчав, а вона, схоже, сприйняла це як дозвіл продовжити.

— Мені потрібно кілька днів. Я пошукаю потенційних інвесторів, подивлюся, хто працює з такими проєктами, і підготую нормальний бізнес-план. Не ці кілька сторінок, а повний: бюджет, етапи запуску, прогноз доходів, ризики, терміни окупності. Тоді вже можна буде говорити предметно.

Сергій відклав виделку.

— Якщо до цього дійде, юридичну частину я беру на себе. Договори, структуру, перевірку інвесторів — усе моє.

Юля майже одразу додала:

— А я допоможу з бухгалтерією. Якщо треба буде звести цифри по витратах, податках чи порахувати кілька варіантів бюджету, зробимо.

Я перевів погляд на них обох.

Прекрасно.

Мою ферму вже майже перебудували, а я, схоже, пропустив момент, коли взагалі дав згоду.

— І з робітниками проблеми не буде, — озвалася бабуся Катерина. — Я поговорю з нашими. У селі кожен другий або муляр, або штукатур, або електрик. Хтось дах уміє робити, хтось плитку класти. 

Очі Василіси одразу загорілися.

— Це взагалі ідеально. Якщо частину робіт зроблять місцеві, ми суттєво зменшимо витрати на підрядників. Тоді більшу частину бюджету можна буде спрямувати на матеріали й обладнання, а не переплачувати великим компаніям.

За столом почалося пожвавлення. Сергій уже щось обговорював із Юлею, бабуся згадувала, у кого з сусідів син працює електриком, батько гортав Василісині розрахунки.

А я дивився на все це й відчував себе єдиною людиною, яка ще не встигла захопитися.

Можливо, тому що саме на мені залишиться ферма, якщо все це красиво провалиться.

Я знову подивився на документи.

— Стоп. Ви вже домовляєтеся, хто що робитиме, хоча ми навіть не вирішили, чи взагалі запускаємо цей проєкт.

За столом стало тихіше.

Василіса подивилася на мене, і я одразу побачив, як згас той азарт, з яким вона ще хвилину тому говорила.

Чорт.

— Максе, я ж не пропоную завтра починати будівництво.

— Я розумію. І не кажу, що все це погано. Навпаки, ти зробила величезну роботу. Просто я не можу погодитися тільки тому, що на папері все виглядає красиво. Тут занадто багато ризиків. Якщо ми помилимося, це не просто невдалий проєкт. Це гроші, які ферма могла витратити на корми, техніку чи зарплати. І навіть із інвестором відповідальність нікуди не зникає.

Вона кілька секунд мовчала, а потім повільно зібрала руки на колінах.

— Добре.

І саме це коротке «добре» мені не сподобалося.

Ніякої суперечки. Ніякого звичного «Сорокін, ти нічого не розумієш». Вона просто відступила.

— Васю, не ображайся. Я не відкидаю твою ідею. Просто говорити про це за столом — одне. А реально запускати такий проєкт — зовсім інше. Тут треба все перевірити десять разів, перш ніж вкладати хоча б гривню.

— Я зрозуміла.

Вона навіть усміхнулася, але якось зовсім не так, як зазвичай.

— Якщо ви не проти, я піду відпочину. Щось сьогодні втомилася.

Василіса підвелася, побажала всім доброї ночі й пішла. Я хотів щось сказати, але не придумав що саме, а за кілька секунд вона вже зникла в будинку.

Я провів її поглядом і тільки тоді повернувся до столу.

Уся родина дивилася на мене.

— Що? — не витримав я.

Батько першим порушив тишу.

— Ідея ж непогана.

— Я й не кажу, що погана, — відповів я, знову глянувши на папери, які Василіса залишила на столі. — Навпаки. Але зараз я просто не маю можливості вкладати в це гроші. Зарплата на носі, податки, корми. Якщо літо справді буде таким, як прогнозують, доведеться ще й запасатися на зиму раніше. А навіть якщо серйозно розглядати варіант з інвесторами, це не робиться за один день. Треба знайти людей, домовитися, показати їм нормальний проєкт, і ще не факт, що хтось погодиться вкладатися.