Розділ 1. Хто я?

Солодко потягнувшись, я ще хвильку поніжився в теплому ліжку, проганяючи залишки сну. Коли в мозкові, нарешті, спроквола заворушились розумові механізми, першою промайнула доволі розумна думка: «А де я?», за нею тут же вигулькнула дурна: «Хто я?».

Миттю скочивши з ліжка, я озирнувся. Спальня в таких кольорах і декорі – явно дівоча. Отож, нічка вдалася!

– Доброго ранку! – голосно привітався я, але ніхто не відгукнувся.

Стояв я в чому мати народила, та одягу поруч не спостерігалось. Прикривши наготу ковдрою, рушив на пошуки господині. «Не завадило б знайти хоча б штани», – подумав.

– Чи є тут хто?

Відповіла лише тиша.

Квартира досить простора, оздоблена зі смаком, у стилі мінімалізму. Певно, що без дизайнера тут не обійшлося. На стінах і тумбочках – жодних ознак самозамилування господині: ні тобі фотографій, ні грамот, ні дипломів чи кубків ну хоч за якесь досягнення. На кухні царював ідеальний лад, а в холодильнику панувала порожнеча. Звідси висновок: моя нічна пасія вдома не готує.

У ванній виявилося чимало всілякого мотлоху, яким приманюють чоловіків: косметика, парфумерія, плойки, праски та інші штучки для вдосконалення жіночих принад. Якщо дівчина так ретельно створює свій образ, значить, ціну собі знає. Не потвора – і вже добре. Мого одягу не знайшлося і в цьому останньому обстеженому куточку оселі.

Зупинившись, я вирішив оцінити обстановку. Чомусь на всі сто був упевнений, що опинився в цій квартирі випадково, так би мовити, зайшов на чашечку чаю і застрягнув до ранку. Та чому геть нічого не пам’ятаю про себе? Амнезія?

Врешті мій мозок остаточно прокинувся, і для ідентифікації я глянув у велике люстро над раковиною. На мене дивився хлопець близько тридцяти років, досить симпатичний, ладної статури. Та геть скромність! Такий рельєфний прес і накачана мускулатура цілком могли б красуватися на обкладинці якогось спортивного глянцю. Тільки все це анітрохи не наближало мене до розкриття таємниці моєї особи. Можливо, якщо дізнаюся більше про господиню квартири, згадаю хоч щось із минулого, хоча б один день.

У шафах я знаходив лишень жіночу одежу, доволі-таки гарненьку, саме на мій смак. Судячи за вбранням, дівчина була не дуже високою, ось тільки з розміром взуття щось не те… Я подумав, що туфлі тридцять дев’ятого розміру носять дівчата зростом щонайменше метр сімдесят – нестиковочка виходить. Це ще більше розпалило мій інтерес до тієї, з ким минула нічка.

Сумління не гризло мене, коли обстежував шухляди комода, але крім суто жіночих речей не знайшов нічого, що допомогло б позбутися ковдри, накинутої як давньоримська тога. Однак дещо цікаве я все-таки знайшов, а саме – цілу купу брелоків для мобілки. Схоже, в цьому царстві порядку знайшлося хоч трохи місця для нераціональності у вигляді захоплення.

У коридорі пропищав електронний замок і відчинилися двері. Хто б не прийшов, ховатися було безглуздо, і тому я в тозі-ковдрі вийшов назустріч.

Припущення про зовнішність господині-незнайомки виявилися дуже близькі до істини: переді мною стояла дівчина років двадцяти п’яти-шести зросту вище середнього. Одягнена в коротку елегантну сукню. Може тому мені спало на думку, що бабці точно приплели б її до дівок на нічних узбіччях, ласих до пригод. Згадуючи оглянутий гардероб, я зрозумів, що такий стиль незнайомки – жодних штанів, а також спідниць до колін і нижче. На перший погляд здалося, що вона дещо худорлява, та, придивившись, побачив пружне, як у гімнастки, тіло. Про зовнішність можна було сказати, що вона дуже красива. Таких у природі дуже мало, частіше їх можна бачити на картинах художників: біла оксамитова шкіра, дитячий рум’янець, правильні гармонійні риси обличчя. Насичені зелені очі вигідно відтіняли довге світло-русяве волосся, воно неслухняно вибивалося з-під шпильок. Оскільки я вже обстежив ванну кімнату, знав, що лінзами вона не користується, та й косметики мінімум – така краса дарована їй природою. Звернулася красуня до мене дуже вже буденно, без емоцій.

– Отямився? Ось і добре. Я принесла тобі одяг. Мерщій одягайся, треба їхати.

Дівчина віддала мені паперові пакети і злегка підштовхнула до спальні.

– Куди їхати?

– Дорогою розповім. Іди швидше, час підганяє, – вона вже сильніше штовхала мене до спальні.

Розпитувати далі, стоячи в чому мати народила, хоч і закутаним у ковдру, було безглуздо. Я вирішив спочатку одягнутися, а потім вже подумати, чи дозволяти цій панночці верховодити. Весь одяг підійшов мені ідеально. Цілком імовірно, наш зв’язок тривав не одну ніч.

– А де мій старий одяг? – запитав я, одягнувшись.

– Він був увесь у крові, довелося викинути.

– У крові?!

– Ти все ще нічого не згадав? – Дівчина поправила комірець моєї сорочки. – Можеш не відповідати, і так зрозуміло, що не згадав. Не хвилюйся, кров не твоя, але нам краще негайно виїхати з міста.

– Що трапилося? Ми від когось тікаємо?

– Атож, тому начепи окуляри й кепку, – вона поглядом вказала на стіл, де лежав пакет з логотипом якогось бутіка. – На всі запитання відповім по дорозі.