Розділ 1. Хто я?

Солодко потягнувшись, я ще хвильку поніжився в теплому ліжку, проганяючи залишки сну. Коли в мозкові, нарешті, спроквола заворушились розумові механізми, першою промайнула доволі логічна думка: «А де я?», проте одразу за нею вигулькнула дурна: «Хто я?».

Миттю скочивши з ліжка, я озирнувся. Спальня в таких кольорах і декорі явно дівоча. Отже, нічка вдалася!

– Доброго ранку! – голосно привітався я, але ніхто не відгукнувся.

Стояв я в чому мати народила, та одягу поруч не спостерігалось. Прикривши наготу ковдрою, рушив на пошуки господині. «Не завадило б знайти хоча б штани», – подумав.

– Чи є тут хто?

Відповіла лише тиша.

Квартира досить простора, оздоблена зі смаком, у стилі мінімалізму. Певно, що без дизайнера тут не обійшлося. На стінах і тумбочках – жодних ознак самозамилування господині: ні тобі фотографій, ні грамот, ні дипломів чи кубків хоча б за якесь досягнення. На кухні царював ідеальний лад, а в холодильнику панувала порожнеча. Звідси висновок: моя нічна пасія вдома не готує.

У ванній виявилося чимало всілякого мотлоху, яким приманюють чоловіків: косметика, парфумерія, плойки, праски та інші штучки для вдосконалення жіночих принад. Якщо дівчина так ретельно створює свій образ, значить, ціну собі знає. Не потвора – і вже добре. Мого одягу не знайшлося і в цьому останньому обстеженому куточку оселі.

Зупинившись, я вирішив оцінити обстановку. Чомусь на всі сто був упевнений, що опинився в цій квартирі випадково, так би мовити, зайшов на горнятко чаю і застряг до ранку. Та чому геть нічого не пам’ятаю про себе? Амнезія?

Врешті мій мозок остаточно прокинувся, і для ідентифікації я глянув у велике дзеркало над раковиною. На мене дивився молодик віком близько тридцяти років, досить симпатичний, ладної статури. Та геть скромність! Такий рельєфний прес і накачана мускулатура цілком могли б красуватися на обкладинці якогось спортивного глянцю. Тільки все це анітрохи не наближало мене до розкриття таємниці моєї особи. Можливо, якщо дізнаюся більше про господиню квартири, згадаю хоч щось із минулого – хоча б один день.

У шафах я знаходив лишень жіночий одяг, доволі-таки вишуканий, саме на мій смак. Судячи із вбрання, дівчина була не дуже високою, от тільки з розміром взуття щось не те… Я подумав, що туфлі тридцять дев’ятого розміру носять дівчата зростом щонайменше метр сімдесят – нестиковочка виходить. Це ще більше розпалило мій інтерес до тієї, з ким минула нічка.

Сумління не гризло мене, коли обстежував шухляди комода, але, крім суто жіночих речей, не знайшов нічого, що допомогло б позбутися ковдри, накинутої як давньоримська тога. Однак дещо цікаве я все-таки знайшов, а саме – цілу купу брелоків для мобілки. Схоже, в цьому царстві порядку знайшлося хоч трохи місця для нераціональності у вигляді захоплення.

У коридорі пропищав електронний замок, і відчинилися двері. Хто б не прийшов, ховатися було безглуздо, тому я в тозі-ковдрі вийшов назустріч.

Припущення про зовнішність господині-незнайомки виявилися дуже близькими до істини: переді мною стояла дівчина років двадцяти п’яти-шести зросту вище середнього. Одягнена в коротку елегантну сукню. Може, тому мені спало на думку, що бабці точно причислили б її до ласих до пригод дівиць на нічних узбіччях. Згадуючи оглянутий гардероб, я зрозумів, що стиль незнайомки саме ткий – жодних штанів, а також спідниць до колін і нижче. На перший погляд здалося, що вона дещо худорлява, та, придивившись, побачив пружне, як у гімнастки, тіло. Про зовнішність можна було сказати, що вона дуже красива. Таких у природі дуже мало, частіше їх можна бачити на картинах художників: біла оксамитова шкіра, дитячий рум’янець, правильні гармонійні риси обличчя. Смарагдові очі вигідно відтіняли довге світло-русяве волосся, що неслухняно вибивалося з-під шпильок. Оскільки я вже обстежив ванну кімнату, то знав, що лінзами вона не користується, та й косметики мінімум – така краса дарована їй природою. Красуня звернулася до мене аж надто буденно, без емоцій:

– Отямився? Ось і добре. Я принесла тобі одяг. Мерщій одягайся, треба їхати.

Дівчина віддала мені паперові пакети і злегка підштовхнула до спальні.

– Куди їхати?

– Дорогою розповім. Іди швидше, час підганяє, – вона вже сильніше штовхала мене до спальні.

Розпитувати далі, стоячи в чому мати народила, хоч і закутаним у ковдру, було безглуздо. Я вирішив спочатку одягнутися, а потім вже подумати, чи дозволяти цій панночці верховодити. Весь одяг підійшов мені ідеально. Цілком імовірно, наш зв’язок тривав не одну ніч.

– А де мій старий одяг? – запитав я, одягнувшись.

– Він був увесь у крові, довелося викинути.

– У крові?!

– Ти все ще нічого не згадав? – дівчина поправила комірець моєї сорочки. – Можеш не відповідати, і так зрозуміло, що не згадав. Не хвилюйся, кров не твоя, але нам краще негайно виїхати з міста.

– Що трапилося? Ми від когось тікаємо?

– Атож, тому начепи окуляри й кепку, – вона поглядом вказала на стіл, де лежав пакет з логотипом якогось бутика. – На всі запитання відповім по дорозі.

– Скажи хоч, як мене звати!

Дівчина не поспішала відповідати, чи пригадуючи моє ім’я, чи не вірячи, що я навіть це не згадаю.