Розділ 5.1

– Як тебе звати? – запитав красунчик  і  знову  зміряв дівчину прискіпливим поглядом.

Його очі світилися в напівтемряві  рівно  як у того чорного кота, що пробігав  по провулку  зі щуром у зубах.

– Ти мене викрав і, навіть, імені не знаєш? – Таїс презирливо  підібгала губи.

Характер вона мала. І постояти за себе теж могла. 

Дійсно, ситуація  заплутана і дивна, але сидіти, забившись у кут, і ридати від страху – це не для неї!

– І що? – красунчик зсунув плечима, – Я ж не заради імені тебе сюди  забрав!

– А заради чого?

–Твої здібності, дівчинко...

– Здібності?

– Саме так! Але про це трохи згодом. То що скажеш? Назвешся сама чи я придумаю тобі якесь ім'я? Мені байдуже, як до тебе звертатися.

– Таїс... Мене звати Таїс.

Зрештою, навіщо ускладнювати ситуацію, яка й без того безглузда?

– А мене – Айвел. 

– Айвел? Що це за ім’я? 

– Звичайне ім'я, родове...

– Коли поясниш  мені, що тут взагалі відбувається? – запитала Таїс, старанно витримуючи його погляд. 

– Ти дуже спокійна. Ми побоювалися істерик. Дівчата людського світу люблять влаштовувати істерики.

Краще  промовчати... Можливо, вона б теж влаштувала істерику, якби з дитинства не захоплювалася стародавніми міфами та легендами. 

У них розповідалося, що потрапити в який-небудь інший світ не так вже й складно. Головне – опинитися в потрібному місці і в потрібний час.

А ось щодо самого переходу – тут  думки розбігалися.  

Дехто казав, мовляв,  перехід важкий, болісний і потім  потребує довгого відновлення, другі  ж запевняли, що плигнути з одного світа в інший –  не складніший, ніж перейти з кімнати в кімнату. Головне – об поріг не спіткнутися...

Потрапити в інший світ Таїс мріяла з дитинства. Боязко, але з несамовитою надією. Звісно, це мав бути не аби який світ, а цілком певний...

–  Ось і Аівір!

Під переплетення виноградних грон, дубового листя і зоряних  мережив  швидким кроком зайшов ще один  красень, не менш високий і широкоплечий.   Зовні дуже схожий на Айвела. 

Але якщо Айвел був одягнений сучасно, як представник золотої молоді, то на цьому  доладно сиділи шкіряні штани, чоботи з вилогами, і світла сорочка навипуск.

– Вона? Та сама? 

Новий пильний погляд уперся в Таїс. 

І в цього теж були зелені очі. І вони також світилися, відбиваючи всі близькі й далекі вогні.

Таїс поморщилася.  Швидше б уже прокинутися!

– Вона. Забрав звідти, куди вказала порожня руна, – відповів Айвел.

–  Чудово! Дуже чудово! – Айвір примружився, не відриваючи погляду від дівчини, – Але я сподівався, що вона буде більш... як би то мовити...  більш розкішною... Піднімися-но! – наказав він, проводячи рукою від низу до верху.

Таїс піднялася.

– Дрібна якась, незграбна... Повернися! –  знову наказав він.

–  Сам повертайся! –  відрізала Таїс і сіла назад на диван.

Сон це чи не сон, але залишатися покірливою  дурепою  вона не збирається.

Аівір розреготався.

– Отакої! Малявка, та ще й кусюча! Утім, неважливо, що дрібна й бліда.  Якщо саме та, яка нам потрібна, то впорається.

–  А яка це вам потрібна? І з чим я маю впоратися? Ви мені поясните зрештою, де я, і навіщо ви мене сюди притягли? – запитала Таїс, утім, досить спокійним, навіть доброзичливим тоном.

У будь-якій, нехай і найбожевільніший ситуації не варто втрачати розум. А їй, начебто, ніщо не загрожує.  Принаймні зараз.

Хоча цей Аівір – конкретний мажор. Нахабний хлищ, занадто самовпевнений.