Розділ 2.1

Таїс дивилася йому у спину. Що він забув у цій забігайлівці? Виглядає, начебто, презентабельно, та й одягнений добре. Занадто високий...

Таїс подобалися високі чоловіки, але вони на неї, зазвичай, уваги не звертали.  А чіплялися   такі, на яких їй і дивитися не хотілося.

Не те, щоб зріст занадто важливий. Але ж ельфи –  вони високі...

– Ну ось! – розчаровано сказала Діна, закінчуючи розмову.

– Що? – Таїс відірвала погляд від дверей, за якими счез чудовий екземпляр, і неуважно подивилася на подругу.

– Мати просить, щоб я терміново додому повернулася... Так і сказала: терміново. Ось так завжди! – Діна стурбовано зітхнула. 

Таїс злегка покривила губи. 

– Чесно кажучи, не дуже хочеться дивитися квартиру наодинці…

– Тоді подзвони цій тітці й домовимося на інший час.

– Мабуть... – погодилася Таїс, але  за мить схаменулася: – А якщо вона не буде чекати? Може, у неї там черга з охочих вишикувалася? Такі блискучі варіанти рідко трапляються. 

– Не знаю. Думай сама... Ну, гаразд, красуне, я втекла!

І Діна розчинилася в темряві, що  виблискувала   першим снігом...

Становище неприємне, інакше не скажеш! 

З одного боку, немає ніякого бажання топати в незнайоме місце на самоті.  А з іншого… Якщо не піде, то квартиру, скоріше за все, втратить.

Від  таких сумнівів навіть голова почала поболювати.

Але  Таїс схилялася до думки, що все ж таки, мабуть, варто сходити.   До призначеної зустрічі ще хвилин п'ятнадцять. 

Вона вийшла з кав'ярні і з задоволенням вдихнула свіже, з ароматом першого снігу,  повітря – суцільна насолода після довгої осінньої вогкості і запаху гнилого листя.

Зупинилася під тьмяним ліхтарем і зателефонувала хазяйці  квартири, щоб упевнитися, що та чекає на неї, як домовилися. 

Хазяйка   дорогою зайшла в магазин, але запевнила, що буде на місці вчасно.  Рівно о шостій.

– Я теж скоро підійду, я тут поряд... Може, почекаєте  мене біля під'їзду?

Отримавши ствердну відповідь, Таїс глибше натягнула на голову капюшон і рушила  вулицею.

В обхід, освітленим проспектом, дорога займе близько десяти хвилин, а навпростець, через занедбане будівництво, – вдвічі коротше.

Звісно, час не такий вже й пізній, влітку  ще зовсім світло було б, але  зараз  – не літо.

Покинутих будівництв Таїс не боялася.

Підлітком, – навіженою і неслухняною, – вона божеволіла від усяких таємничих, здичавілих місць: будівництв, будинків, підвалів.  

І в компанії таких самих любителів гострих відчуттів обстежила чи не всі закинуті місця, що існували  в  їхньому місті та його околицях.

Тож наважилася. Ну той що, що  темно й порожньо!   Там, напевно, ліхтарі горять, до того ж іде сніг, отже –  не непроглядна темрява.