Глава 25

Першим цю диво-парачку побачив Павло і мало не луснув зі сміху. Їхні перелякані очі визирали з-під гламурненьких строкатих жіночих хустинок.

- Ви вирішили розсмішити нашу страшну інфекцію? Думаєте, вона, побачивши вас у такому прикиді, помре від сміху?

- Даремно смієшся! Ми ще й вітаміни прийняли! – гордо заявив Артур.

- Профілактика! - Вася підняв вказівний палець вгору.

- І що за вітаміни такі? – намагаючись стримати сміх, зацікавився Великопольський, але коли побачив баночку, в якій були протизаплідні, то вже не зміг утриматись – його регіт рознісся по всій окрузі, і громадськість швиденько збіглася на ці звуки.

Павло крізь сміх та сльози розповів усім про прихильників профілактичної медицини.

Але народ реготав уже й так, тільки побачивши їх, а коли довідалися про «вітаміни», розійшлися ще більше.

Нова хвиля регота луною промайнула над островом. Навіть Майя покинула свою посаду, щоб дізнатися про причину веселощів. І лише двоє не піддавалися загальному веселому настрою. Вася хотів було зняти маску, але Артур його зупинив:

- Сміється той, хто сміється останнім! - з образою в голосі промовив Береза, і з цими словами товариші гордо потопали геть.

Але відійшовши кілька кроків, Артур обернувся і звернувся до подруги:

- Валь, а може, тобі теж? - і він показав на «маску».

Валентина, трохи заспокоївшись, знову розсміялася і тільки похитала головою, не в змозі говорити. "Люди в масках" пішли.

- А вони молодці! - переставши реготати, заявила психолог. – Адже позитивні емоції – це найсильніші ліки! А у нашій непростій ситуації дуже потрібне. Даремно ми так з ними. Треба б перепросити.

Народ, що потихеньку приходить до тями і витирає сльози, закивав схвально.

- А, крім того, їхня ідея з масками не така вже й безглузда. Тільки ось, боюся, що може бути пізно, - вона знову стала зосереджено сумною, згадавши своїх пацієнтів.

- Що так все погано? - з тривогою в голосі поцікавився Єршов.

Майя мовчки кивнула головою і повернулася до будинку.

Весь день, що залишився, всі перебували в тривозі.

Майя як могла, доглядала хворих, але температура збивалася ненадовго і піднімалася знову, вони перебували в напівсвідомому стані, а Майя була на межі відчаю. Єдину надію покладали на те, що організми у всіх молоді та міцні.

Надвечір зрозумівши, що справа набагато гірша, ніж вони думали, екстремальці розпалили на березі складений Березою та командою сигнал: «SOS».

І навіть коли він догорів, довго ще сиділи й чекали на щось. Але дива не сталося. З похмурим настроєм вирушили спати, сподіваючись на краще завтра.

Вранці Великопольський встав у найпрекраснішому настрої, вийшов з хатини, солодко потягнувся. І здивувався - до того часу, як він прокидався, життя в таборі вже вирувало, а сьогодні було повне затишшя. Він повернувся до хатини.

«Сплять чи що?!»

Підійшов до Елі, покликав, вона не озвалася.

Осяяний страшним здогадом обережно доторкнувся до її чола і різко обсмикнув руку. Лоб був гарячий. Павла від жаху обдало холодним потом. Він підійшов до Станіславовича, той теж горів. Можна було не перевіряти решту, йому стало ясно - вони всі захворіли. Кілька хвилин він стояв у заціпенінні, боячись ворухнутися від страху.Потім, ніби опритомнівши, став метатися табором у паніці, не знаючи за що хапатися. Але оскільки заспокоїти його не було кому, Великопольський, захекавшись, зупинився сам.

«Спокійно, взяв себе до рук. Твою ж! Дев'ять трупів і я! - узяти себе в руки довгий час не вдавалося, згадавши про горілку, він гарячково схопив пляшку і перекинув у себе скільки зміг.

Йому здалося, що стало легше і він почав тверезо розмірковувати над своїм становищем: «Усі хворі! Я один залишився здоровим. Я як Робінзон Крузо. Але в того хоч менше трупів було!»

Запанікував знову.

«Стоп, вони ще живі! І я можу щось робити! Як там Майя їх лікувала?»

Горілка допомогла знайти самовладання, розлившись теплом по тілу і ніжно вдаривши в голову, навела в ній порядки. Зрештою заспокоївшись, Павло зібрався з духом і насамперед почав усіх лікувати.

Знайшов жарознижувальне, яке використовувала Майя, подрібнив його, розвів у воді і почав напувати хворих.

Він обійшов уже всіх, остання залишалася Дарина. Біля її ліжка він зупинився і замислився.

«А що коли вона помре? Скажу: недодивився. Який із мене попит? Я ж не лікар. Лічив усіх ретельно, і не винен, що вона померла».

Подумки вже готував виправдувальне мовлення, і в мріях бачив на екрані сумна звістка для глядачів, а в місцевій газеті некролог.

Присів до неї і прошепотів: «Спи спокійно, любий товаришу».

З насолодою вилив ліки на землю. Заглушивши крики совісті черговою порцією горілки, він згадав, що сам ще нічого не їв. І вирушив на пошуки чогось їстівного.

Абияк, поснідавши, а скоріше допивши пляшку горілки, закушуючи фруктами, Павло забувся тривожним сном під пальмою. Йому снився безкрайній океан, і він один у човні, а довкола кружляють уже грифи, відчуваючи близьку здобич.

Великопольський закричав уві сні та прокинувся. Довгий час сидів, намагаючись прийти до тями. Нарешті, повністю розігнав денний жах, підвівся і з надією пішов у хатину. Але картина не змінилася, жителі так само перебували в напівзабутті, викликаному високою температурою. Страх холодом пройшов по спині. Він зрозумів, що без допомоги їм не обійтись. Згадавши, що Майя тоді зловила сигнал зв'язку, він зібрав усі телефони, які знайшов і вирішив ще раз сходити на вершину гори.

Перед тим, як вирушити в похід, Павло повторив ранкову процедуру і напоїв усіх ліками, обійшовши Дар'ю. І рушив у дорогу.

Спочатку він пішов найкоротшим шляхом, але підійшовши до стрімких скель, відразу передумав. Карабкатися по них самому було надто небезпечно. І він попрямував в обхід, але, пройшовши кілька кроків, зупинився.Несподівано він ніби кіно побачив, з ним та Дар'єю у головних ролях.