4

***
— Я все ще не второпаю, чого тобі раптом закортіло поїхати та побачити, чи все з тією бабцею нормально. — Олег звучав не надто задоволено, нервово постукуючи пальцями по керму. — До неї і без нас мали приїхати волонтери.

Ейнар спершу дійсно збирався поїхати сам, аби спокійно поговорити з пані Тетяною наодинці. Але, якщо він хоче зібрати докази проти Чорних, йому потрібно якомога більше свідків. А тут доля сама підкинула йому непогану кандидатуру: у Олега якраз закінчилися уроки. Він, наспівуючи якусь пісеньку, йшов по коридору.

Власне, там його і перехопив чаклун під приводом звичайної поїздки в село задля перевірки старенької.

— Їй майже дев'яносто років, а ми, між іншим, забрали в неї здатність чаклувати. Як не крути, треба перевірити, як вона там, — буркнув Ейнар, не зводячи погляду з дороги.

— Хто б міг подумати,  що ти вмієш турбуватися про когось, окрім своєї дівчини? – Олег глянув на нього скоса. В його очах промайнула насмішка.

Якби маг знав правду, що його використовують, як майбутнього свідка в справі проти Чорних…Без сумніву, Ейнар почув би цілу добірку нецензурних слів у свій бік. Олег та Ігор старанно уникали проблем з магами, які мають більше влади, та не бажали привертати до себе увагу.

Ну. З тих пір, як вони стали його напарниками – вибір у них невелекий!

Машина пригальмувала біля знайомого будинку, в якому жила старенька. Ейнар зсунув брови. Навіть не виходячи навулицю чаклун міг відчути, що захист навколо будинку пропав, не залишивши після себе й млявих хвиль енергії. І справа була не в тій печаті, завдяки якій вони запечатали силу старенької. Відьми надзвичайно хитрі, та й магія не завжди потрібна, аби попередити про вторгнення на їхню територію.

Тепер усе нутро тривожно кричало про найгірше. 
Олег теж це відчув. Звичайна легковажність щезла з його обличчя і, коли вони перетнули двір без жодних перешкод, маг насупився.

— Якось не схоже, що сюди приїзжали волонтери.

Можливо, будинок не виглядав достатньо презентабельно, але минулого разу тут було затишно. А тепер погляд одразу зачепився за пусте відро, яке вітер ганяв уздовж стежки, здіймаючи гуркіт. Ящик з дровами біля будинку був перекинутий та присипаний снігом, який майже розтанув і залишив по собі тонку й брудну кірку. Немов хтось його впустив, але не мав часу на те, аби його підняти.

Олег постукав декілька разів у двері, однак ніхто так і не відповів. Маг повторив дію, покликав пані Тетяну і сказав, що вони зі школи магії. Нічого. Лише шум від пустого відра, яке знову покотилося кудись.

— Її немає вдома, — зробив висновок Ейн.
— І що тепер?

Чаклун не відповів, пильно роздивляючись ящик з дровами. Емоції в його темних очах було важко прочитати. Та й Олег ніколи не розумів, що коїться в голові цього юнака, тому не став питати нічого. Хто знає, чого його заклинило на цьому? Нічого підозрілого він не помітив.

Ейнар нахилився, торкнувшись рукою до поліна, яке лежало біля ящика, а потім розтер між кінчиками пальців залишок енергії.

Ранг цього демона значно вищий за того, що сидів всередині Андрія Чорного. Його Падальщик зміг піднятися вже до третього рівня і, аби позбутися від нього, треба забруднити руки. А сьогоднішній екземпляр…Ейнар не вірив у збіги. Інтуїція підказувала перевірити тих, кого він відніс до підозрюваних. А саме – Володимира Чорного, який займав посаду голови магічної ради в Україні.

Про себе хлопець посміхнувся, бо старигану вже дев’яносто стукнуло, а він усе чіпляється за владу. І, якщо здогади вірні, цей маг вже наніс візит бабі Тані, аби позбутися свідка його темного минулого… ну, навряд чи він змінився, тож і сьогодення.

Він мав добре годувати злого монстра всередині себе, аби за сімдесят років дістатися десятого рівня та пройти трансформацію від Падальщика до демона вищого рівня. При цьому, енергія мала бути чистою, світлою, без домішок.

Ейнар примружив очі.

Справді. Дарма він тоді стримався, граючись в добропорядного громадянина, і не зачистив їхнє кубло. Навіть за маленький проміжок часу сила демонів може значно зрости.

Знову ж таки проблеми з магічним світом України, які могли по слідувати за вбивством… 
« — У лиходія ніхто не питатиме, чому ти вбив демонів, - про себе подумав хлопець та зітхнув. – А у світлих магів стільки клопоту через збір доказів. Ще й спробуй довести справу до реального суду та вироку.»

Він роздумував над наступним кроком.
Ксенія свого часу навчила його сільської мудрості: важливі речі можна дізнатися від сусідів, або ж в місцевому магазині. Саме так вони минулого разу й натрапили на слід драконів.

Сусідів вдома не виявилося,  тож Ейнар розвернувся до машини.
—  Їдемо в магазин “Смерека”.
***
Усередині не змінилося нічого з того дня, як він сюди вперше завітав. Тут панувало приємне тепло, з вітрини тягнуло ароматами солодощів і...косметики?

Останнє більше не було під питанням, коли він побачив за прилавком незнайому продавчиню. Вона мастила руки кремом, але покинула своє заняття, варто було їй побачити двох відвідувачів.

— Доброго дня. Чого бажаєте? — промовила вона з ледь завуальованим кокетством і м’якою усмішкою на вустах.

Ейнар відмітив про себе, що минулого разу тут була жіночка значно старше і поводилася вона більш стримано. Сьогодні ж явно хотіли справити враження.

Та поведінка дівчини анітрохи його не знітила. Він був зосереджений на тому, аби здобути інформацію. Подумки зітхнув: правила школи магії суворо забороняли без потреби застосовувати гіпноз. Отже, доведеться повторити маневр Ксенії, а саме купити шоколадку й покласти її на прилавок.

Потім, з властивою йому стриманістю, нахилився трохи ближче. 
— Чи можу я дещо спитати?
— Мій номер? Красунчик, я, звичайно можу...

Одного промовистого злету брови було достатньо, аби вона схаменулася. Фраза не була закінчена, а її усмішка швидко зів’яла.

Справа почулося стримане хихотіння. Ейнар кинув на Олега нищівний погляд. Той одразу зімітував жест: «Я мовчу!», але куточки губ усе ж здригнулися. Було помітно, що він ледь тримається, аби не розсміятися.