Смуга розчарувань (1)

Олександр усе думав: а чи правильно він учинив по відношенню до цієї дівчини? Бо останнім часом та їхня зустріч біля під'їзду не йшла йому з голови. Та і Марія теж. Хлопець зрозумів, що помилився тоді, коли зопалу сказав, що вона така ж, як і всі, не є винятком. Може тому, що він виріс у такому оточенні, де дівчата зовсім не мають власної гордості і незалежності, а готові кинутись на шию будь-кому, лиш би задовольнити свої потреби. А вона інша, не схожа на тих, з ким йому довелось перетинатись. Вона ставить себе на перше місце, цінує свою незалежність, а її всі оці такі розумні фразочки зводять з розуму. Складалось враження, що їй ніхто не потрібен, і вона звикла жити лише для себе. Хоча... Звідки він може це знати, якщо вони ледве-ледве знайомі?

І нащо його тоді потягло поцілувати її? Вона ж переконала його у тому, що він їй огидний і більше ніяких справ вона із ним мати не хоче. Та все ж він наважився написати Марічці в соцмережі. Знайти її в Інтернеті виявилось легше, ніж він думав, адже довкола неї все ще бушував той ажіотаж з приводу спільної фотографії. Так, він тоді усе видалив, але схоже, дівчину не думали лишати в спокої.

Саша спитав про банальне, просто поцікавивившись, як у неї справи. Чесно кажучи, він і не наліявся, що прийде відповідь, але ж якщо вже починати якесь спілкування, то саме він мусить зробити перший крок. Адже деякі дівчата моглибути настільки гордими, що і каменем не зрушиш, а деякі могли чекати того єдиного дзвінка чи SMS-ки, щоб потім тільки на зло хлопцю не взяти трубки.

І Марія відповіла, а потім між двома молодими людьми зав'язалась переписка. А Сашку стало легше, і він відмітив, що йому подобається з нею спілкуватись. До теми про зустріч мова не доходила, бо їм виявилось зручніше спілкуватись через Інтернет. Та і обидвоє були зайнятими людьми: Ксандер цілими днями пропадав на роботі, а Марія писала, що готується до першої пробної дизайнерської виставки (у її групі це було практичним заняттям).

До речі про роботу: Саші все подобалось, і робочі години, і начальство, ба навіть форма охоронника, в якій він щодня виходив на свій пост... Та тут він побачив свого тодішнього суперника із туалетної кімнати, якого було звати Дмитром і він працював у тому ж супермаркеті адміністратором. Ой, що тоді було!

Наш Ксандер як накинувся на нього з кулаками і погрозами, ну і той звісно ж, у боргу не залишився, та так, що їх обох тоді ледве з роботи не звільнили. Сашко отримав зауваження як новичок, і умову, що якщо хоче і надалі працювати тут, то щоб було без усіляких історій. Звісно, йому було ненависно щодня спостерігати задоволену пику цього нахаби (це ж через нього він втратив свою дівчину), але більше скандалів вони не влаштовували, вирішили обрати нейтральну точку відносин. І Сашко для себе вирішив, що з ним миритись не буде, а ще колись поквитається по-чоловічому, коли буде нагода.

А з Марічкою випало їм зустрітись на одному дуже шикарному весіллі. Причому, ніхто з них навіть не здогадувався, що все станеться так, як сталось...

Того дня Сашко прибув у те місце, де молодята організовували своє свято, в якості простого помічника. Ще десь місяців два тому хлопець без всіляких вагань пообіцяв брату Оленки, що допоможе з приготуваннями і тепер виконував свою обіцянку.

Наречений був якимось далеким родичем Оленки, років на десять старший за її саму, тож вірогідність, що там десь у залі він побачить свою колишню, звісно була. Тепер, коли вони були уже не разом, Сашко міг би і відмовитись, але з одного боку, він не мав звички підводити людей, якщо вже щось пообіцяв, а з іншого - ну яка тепер різниця? Ну побачить він її - і що? Знову буде згадувати про минуле? Та нехай та Оленка котиться під три чорти разом з усіма її кавалерами!

Юнак сподівався на те, що він прийде ще задовго до початку свята, ну там допоможе столи розставити, якось прикрасити приміщення, понадувати  повітряні кульки чи що там ще робиться, щоб атмосфера була незабутньою?.. Все ж таки, це - чиєсь весілля, поєднання двох сердець в одне спільне, злиття двох кораблів життя, створення нової щасливої сім'ї...

Та не так сталось, як гадалось. В останній момент виявилось, що у другого дружка з'явились якісь невідкладні проблеми, і він, майже нічого не пояснивши, помчав на вокзал на рейс до Києва. А як на весіллі бути  без дружби? Що, тільки одна перша пара? Це ж повний провал!

Отут і згадали приятелі Оленки про Ксандера і вирішили, що в даній ситуації кращого на роль другого дружби вони не знайдуть. Хлопець відмовлявся, як міг, бо хотів якнайшвидше чкурнути звідси, та всі його відмазки не були прийняті, і вже через годину він катався на величезному сяючому лімузині у елегантному костюмі темно-синього кольору, який йому щедро "позичив" брат Оленки.

У ньому він виглядав наче справжній джентльмен: акуратно попрасовані брюки, білосніжна сорочка, на шиї красувалась краватка такого ж кольору, як і піджак, яка вже порядно йому набридла. Сказати чесно, то Олександру ніколи не подобався такий сухий офіційний стиль в одязі,бо все це було надто незручно. Куди простіше - це звичайні джинси і якась потерта футболка зверху, але заради особливих днів чому б і не покрасуватися?

А тепер іще йому дісталась особлива роль і напис на шовковій стрічці, що висіла через плече, урочисто сповіщав про це.

- А дружка ж хто? - ніби мимоволі поцікавився хлопець, поки їхали до церкви, де мав відбуватись шлюб. Зараз це питання хвилювало його найбільше, адже ця дівчина мала б бути його "половинкою" до кінця свята.

- Побачиш, - лукаво посміхнувся якийсь молодик, що був одним із гостей, і так само, як і всі інші, додержувався загальноприйнятого стилю в зовнішньому вигляді.

І справді, коли він побачив свою "партнершу", то на декілька секунд йому відняло мову.

- Ну що, знайомтесь, це друга дружка Марія, а це - твій дружок, Олександр, - хтось із гостей, що вже були біля храму, представили їх одне одному.

- Привіт, незнайомко! - своїми звичайними жартівливими манерами Сашко привітався перший.