Розділ 17

Рейг - головна цитадель півночі та однойменна назва гори, на платі якої височіло це величезне місто драконів. Супроводжувати Варона вирушили лише Барка та Норм, які як вже встигла помітити Джин, були найбільш наближені до командора.

У замку намісника якраз готувалися до бурхливого бенкету і прибулим запропонували перевести дух з дороги. Варону  ж, як командору Сторожової  вежі відвели окремі багато прибрані покої. Джин не відставала від нього ні на крок, і якби кому в голову прийшло відіслати її в приміщення для слуг - вона б вірно закричала.

- Стіни в цьому замку слухають кожен шерех, тому скажу тобі це зараз, - шепнув їй Варон, притримавши в коридорі. - Якщо щось піде не так і тобі доведеться тікати - не замислюючись стрибай з вершини.

- Що? ... – Не зрозуміла Джин, але так як вони вже переступили за поріг відведених їм покоїв, суворо глянувши на неї Варон приклав палець до губ. «Тримай язика за зубами».

Не кажучи більше ні слова, Джинджер вляглася у ліжко, намагаючись закутатися в застелену зверху  важку ковдру. Спостерігаючи її безуспішні спроби зігрітися, Варон міцно обійняв дівчину, притискаючи її до свого гарячого тіла.

- Ти тремтиш. ... Але не тільки тому, що тобі холодно, - розумні, проникливі очі дракона зазирнули у саму глиб її душі.

- Що якщо ... тебе поставлять перед вибором, що якщо вимоги виявляться непомірними і тобі доведеться чимось жертвувати, - видавила Джин з важким зітханням. - Я усього лише наложниця, дитя людське, навряд чи ...

- Не треба продовжувати! - обірвав її Варон, вмить посуворішавши. - Якщо ти віриш в мене - тобі не варто задавати такі дурні питання, жінко!

Вона б продовжувала питати, якби не стукіт у двері, після чого в покої смиренно увійшов напіводягнений юнак наложник.

- Щасливий споглядати тебе, владика Варон на піку півночі! - заговорив він, не піднімаючи очей. - Намісник Сабур посилає мене в якості подарунка, бажаючи приємного відпочинку. Як я можу потішити тебе, владика?

Не те щоб це здивувало Джинджер, вона була проінформована, що деякі владики віддавалися любовним утіхам як з хлопцями, так і з дівчатами. Її швидше кольнуло розчарування, і вона недовірливо зиркнула на усміхненого Варона:

- А ти не казав мені, що юні чоловічі тіла тобі так само до смаку.

- Не казав, - хитнув головою Варон, продовжуючи витріщатися на наложника. - Тому що віддаю перевагу лише жіночої статі, я бач до остраху старомодний. Але з жінками я теж дуже перебірливий, і якщо вже я вибрав одну з них ..., - замовкнувши, Варон послав Джин багатозначний погляд. – Почалося, Джин. Перший хід зроблений. Наложник подарунок самого Сабура - повернути його, означає, образити господаря.

- І що нам з ним робити? Хороводи водити чи в хованки грати?

- Або застосувати його для чого він призначений, або вбити, сказавши при цьому, що його смерть принесла мені задоволення, - поблажливо знизав плечима Варон, спостерігаючи за тим, як на неї подіють його слова. І Джин звичайно одразу спалахнула обуренням:

- За призначенням, як якусь річ? Це ж жива істота! Такому дракону як ти не личить граючись позбавляти життя людей за чиєюсь примхою! Можна знайти інший спосіб! - вона була так обурена, що навіть не помітила того, що Варон всього лише пожартував. Тепер, лежачи в ліжку, заклавши руки за голову, він дивився на дівчину усміхненими очима:

- Я так і знав, що ти що-небудь вигадаєш. Змусимо його робити нам масаж або танцювати перед нами?

- Всі ми виросли на легендах і переказах. Можливо, в його краях ходили інші історії. Звідки ти? - співчутливо глянула вона на хлопця.

- Південний захід.

- Чи знаєш ти будь-які легенди про Іскру?

- Так, знаю, - жваво, відповів їй наложник.

- Мені не три роки, щоб слухати казки, - пробурчав зі свого місця Варон. - Все що мені потрібно знати про іскру - я вже знаю.

- А я ні! Ти ж повинен відпочивати, от і відпочивай! - жваво заперечила Джин.

- Тобто, ти раптом вирішила, що можеш командувати? - але галасливий подих і погляд оберненої до нього дівчини змусили Варона змилуватися. - Гаразд, хоча б здрімну. Розповідай! - махнув він юнакові.

- Ні для кого не секрет, що Богиня Мати захищає та дбає про своїх дітей - люди її улюблені створіння. Батько ж благоволить драконам. І тільки Іскри улюбленці обох Творців, і божественної Матері і Батька. Іскра - це спалах їх злиття. У ній поєднані якості драконів та  людей. І народжуються такі створіння лише серед людей, але з'являються вони у світі так само рідко, як рідко Сонце з Місяцем зустрічаються. Таку дівчину завжди тягне до драконів, вона чує їх на відстані, як лисиця мисливців. І лише поглянувши в очі дракону - Іскра здатна розгледіти всю таємницю його суті, а наймогутніші з них можуть навіть підпорядкувати драконів своїй владі. У своєму житті Іскра обов'язково зустріне того самого дракона, до якого вона запалає божевільної любов'ю, і ця любов піднесе їх прямо до богів, подарувавши безсмертя.

- Так вже й безсмертя? - перепитала Джин, недовірливо насупившись.

- У легендах згадується, що своєю любов'ю Іскра може воскресити свого полеглого обранця. Що така пара старіє так повільно, що всі, кого вони знали, включаючи дітей, вмирають від старості. Я чув уривки розмов, серед владик подейкують, що в раді старійшин, які вершать суд, як раз є така пара - він древній дракон, вона - Іскра ...

- Досить теревеніти! - владно зупинив юнака Варон. - Твої розказні нудні! Тепер, я бажаю, щоб ти залишив нас!

- А ось я хочу скоріше повернутися на Угрюм гору, - не зводячи очей з Варона, прошепотіла Джин. - Дуже мрію поставити тобі кілька таємних питань, владика.

- Мрії окриляють, - зухвало посміхнувся Варон. - Часом не варто їм дозволяти збуватися, щоб не впасти вниз.

- Міцніше горіха, твердіше алмаза, душу відкриє не всім й не відразу?

- Вірно, це сказано про мене . ... Я повинен бути упевненим, Джин, - його очі змінили свій вираз. - Тільки коли я буду твердо знати, що кожна твоя думка, кожен подих, кожен закуток твоєї душі віддані мені - може бути  тоді ти дізнаєшся про мене все, Джинджер.