Розділ 15

- Владико, - Елтон опустився перед Вароном на коліна, - Джин пропала.

- Як пропала?! Ви добре її шукали? - Варон навіть змінився в обличчі, від чого його шрам став помітний ще сильніше. - Нехай усі дракони негайно піднімуться у небо! - скомандував він. - І огляньте скелі навколо Сторожевої вежі, можливо, вона зірвалася вниз! О, боги ... - уявивши на мить своє життя без цієї дівчини, його охопила страшна гіркота. Прийнявши форму сірого дракона, Варон негайно злетів у небо разом з усіма іншими.

    Джин вже було вирішила, що її смертна кара буде мати ось таку плямисту морду, що ікла барса зараз встромляться в її ногу - як раптом вона почула протяжний крик дракона, який змусив хижаків боягузливо відступити. Сірий дракон припав поруч з нею до каменів, перетворюючись на владику.

- Хвала богам, здається, сьогодні мене не з'їдять, ... принаймні барси, - пробурмотіла Джин, опалена його пильним докірливим поглядом. - Краще вбий мене, Варон, але не дивись так!

- Навіщо ти таке скоїла, Джин? - з сумом запитав він.

- Навряд чи ти зрозумієш мене, - і тим не менш, Джин присоромлено прикусила губу. - Захотілося відчути себе вільною хоч на мить , пополювати, як раніше. Але нажаль, я втратила стріли. Барсів було занадто багато. Я не хотіла засмучувати тебе ...

- Але й не хотіла підкорятися! А ти не думала, що своїми наказами я намагаюся вберегти тебе? Від холоду, від голоду, від хижаків, від домагання інших драконів, відправляючи тебе до Міри на кухню?! Подорослішай вже Джин, не тільки тілом, а й розумом! - сердито вичитував її Варон. - Твоя зухвалість дуже мила, коли вона не перетинає межу, але сьогодні ти її перейшла! Я не можу залишити твою навіженість безкарною, ти змусила мене сама! - і схопивши дівчину, сірий дракон поніс її до фортеці.

Де її замкнули в одній з кімнат, яка не дуже-то і відрізнялася від темниці - голі кам'яні стіни, холодна кам'яна підлога, кам'яне ложе, на якому правда, були кинуті хутряні ковдри, і пара смолоскипів.

- «Дозволь тебе привітати - ти жива!» - з'явившись, їдким тоном відгукнувся в її голові Данай.

- Ну, хоч не на самоті і то добре, - пробурчала Джин, загортаючись в ковдру, від холоду вона до сих пір не відчувала власних ніг.

- «Бажання тебе покусати у мене зараз навіть набагато сильніше, ніж бажання повернутися до життя!» - розсерджено кинув Данай, розташувавшись перед ложем, щоб вона могла його бачити. - «Я ж казав тобі, що ти дурепа? А якби ти загинула, щоб тоді було зі мною? Так друзі не чинять!»

- Друзями стають не за один день, я тобі нічого не винна. І я ж не знала, що барси полюють вдень, зграями, і що вони можуть лазити по скелях!

- «Плювати на це полювання!» - вигукнув у її голові Данай, вибухнувши. - «Ти потрібна мені, Джин! Врятуй моє життя, і я навічно залишуся твоїм боржником ! Ти отримаєш все, що захочеш, тільки поверни мене в моє тіло! Твою надію повернув Варон, а мою тримаєш ти! Друзів, як і любов - вибирає серце. Подивися на мене і прислухайся до нього. У своєму житті я не заподіював людям зла, не вбивав їх на полюванні, не гвалтував дівчат, не відбирав дітей у  матерів. Я сам був в'язнем в цій забутій богами фортеці! Але прокляття, я ж дракон, кровожерна тварюка, хіба можна водити зі мною дружбу і довіряти мені, якщо проти мене ти не можеш використовувати свій єдиний захист, який спрацьовує проти всіх інших - твоє тіло!»

- Досить кричати у мене в голові! Заспокойся вже! Я ще ні від чого не відмовлялася, але ти так і не сказав, як я можу тобі допомогти? Я поняття не маю, як повернути твою душу в твоє ж тіло!

- «Якби я знав. У тебе є дар іскри, дар зв'язку з душею дракона, ти можеш бачити і чути мене, просто я відчуваю, що ти можеш мені допомогти, але я теж не знаю, як саме. Напевно, ти повинна цього дуже захотіти».

- Заплющити очі, відправитися в порожнечу, знайти там тебе, взяти за руку і привести додому? Або розбудити тебе поцілунком, або особливими словами закляття, яких я не знаю, чи жертвопринесенням? Чим? Я звичайна наложниця, яка трохи відчуває драконів, але це все!

- «Поцілунком мені подобається більше. Але ти не звичайна, не прикидайся. І для початку, мені знається, потрібно доставити сюди моє тіло».

- Ціною життя я присягнулася Варону не торкатися до інших чоловіків, так що поцілунок, мабуть, відпадає, навіть якщо цей чоловік напівмертвий. Ти знаєш, де тіло владики Даная?

- «Варон знає. Здається мені, тіло забрала моя мати, але вона так і не змогла поховати мене, адже я ще дихаю. Скажи їм про мене!»

- Щоб вони остаточно повірили , що я божевільна? - визирнула з-під ковдри Джин.

Коли Джин стикалася з поглядом примари - вона всією своєю душею відчувала його порожнечу і цей розпинаючий його відчай, через який вона навіть не могла розгледіти характер самого Даная.

- Гаразд, ми що-небудь вигадаємо. А тепер розкажи мені, милий друже, як ти потрапив на Угрюм гору, і як ти майже загинув?

- «Я народився на заході, в цитаделі Самір. Під час мого навчання ми отримали завдання розвідати кордони з північчю. Мешканці півночі, як відомо, народ суворий і прямолінійний - їм не сподобалося наша присутність. Вони на милю нікого не підпускають до своїх кордонів, особливо після війни з півднем. За свою недосвідченість я не спромігся гідної смерті - я потрапив у полон. Вони швидко зрозуміли, що я мало що знаю, тому почали тренуватися на мені, відпрацьовувати удари. Тоді командором тут був Агрон, рідкісна гадина. Скотиняка просто спав і бачив, як я благатиму пощади на колінах, після того, як його воїни перетворять мене на фарш. Варон теж тренувався на мені, але я вижив завдяки йому. Одного разу він шепнув мені, що вчитися повинні не лише вони, але і я також , що за їхніми законами гідний супротивник - гідний і кращої смерті. І я став битися. День за днем. І врешті-решт, мене вже ніхто не міг здолати один на один, навіть наш благородний Варон. Тому що я озвірів. Тому що я жадав померти гідно! Я провів тут два роки, і за ці роки я став майстром. Багато з воїнів на Угрюм горі були наділені якостями гідними моєї дружби і поваги. Благородство і честь - зараза в цих північних широтах, і я піддався цієї пошесті, коли міг би просто втекти. На вежу напали, і я прийняв бій разом з караульними цієї фортеці. Деякі дракони загинули . Варона поранили і добивали. Я прикрив його собою, але мені теж порядком дісталося, напевно, тому що на той момент я вже передумав помирати. Хоча, коли я зрозумів, що дірок в мені більше, ніж пальців на руках - я відчув, що подихати все-таки прийдеться. Пам'ятаю, після того, як з цитаделі прийшла допомога, я вмовляв Варона, щоб моє тіло передали моїй матері. Після цього суцільний туман і пустота. Отямився я тут, і спочатку навіть сам не вірив, що я привид. Коли усвідомив - довго сміявся, потім вив, ціпеніючи від жаху. Я навіть покінчити собою не міг, тому що я вже був там, а як вбити душу я не знаю. На мої питання, на мої благання ніхто не відповідав. Поки не з'явилася ти. У тебе є відповіді на мої благання, Джинджер?»