Розділ 10

Зараз він бачив, що дівчину щось мучить, але він передумав запитувати про причини. Варону не хотілося б почути благання та стогони з проханням доставити її назад в рідні краї, де влітку так пишно, жарко та зелено. Хоча, не було нічого гіршого погаслою жінки, коли під тобою лише байдуже тіло, а в очах порожнеча, і вдвічі гірше, коли ця жінка ще й іскра, як Джин. Всупереч своїм переконанням, побудованим на минулому гіркому досвіді, Варон бажав, щоб Джин залишилася, тому що та ласка і насолода, котру вона йому подарувала ще досі зігрівали йому душу.

У нього дійсно давно не було жінки, ні в ліжку, ні тим більше в серце, і Джин змусила його згадати, що в житті є ще й інші задоволення, крім як кружляти в небі драконом і навчати воїнів мистецтву битви. Звичайно, він міг би розслабитися і лягти з будь-якою служницею, але то все було не те, порожнеча все одно нікуди не йшла. А з Джин вийшло інакше, від цієї дівчини віяло теплом, в ній було приховано і пульсувало полум'я почуттів, натякаючи на те, що така жінка може відчувати любов до драконів.

Варон знав, що це за почуття, сам він колись вже випробував ураганну одержимість жінкою і жорстоко обпікся, він кохав, але нажаль без взаємності. І коли Варон зробив Джин своєю, йому на мить раптом закортіло випробувати на собі, що це таке, коли люблять тебе. Тепер він вже сумнівався в правильності свого вчинку, але що сталося, того вже не скасувати, він відібрав дівчину у іншого владики і привіз її в своє гніздо.

- Річ у тім, - відповів він на її допитливий погляд, - Деякі нещасні замерзають на смерть, або оступаються, падаючи з обриву, або стають здобиччю снігових барсів. Тому ми тавруємо наложникам долоні. Руки, як правило, хижаки не доїдають, - Варон замовк, спостерігаючи, як вона відреагує на його слова. 

- Я зрозуміла, мені поставлять клеймо, - байдуже кивнула Джин. - А де моя родина? - і в її очах одразу спалахнуло тепло.

- Ти любиш їх, це дуже помітно, причому любиш дуже сильно, тому тебе так легко підкорити, знаючи твою слабкість, - Варон насупився, згадавши Атавана. - Там далеко, в долині є крайнє поселення наложників. Твою матір і сестру доставили туди. Може бути, я навіть дозволю тобі з ними побачитись, хоча хтось придумав закон, забороняючий це робити, - Варон навіть осікся, дивлячись на те, з яким обожнюванням дивилася на нього дівчина. Що ж, якщо вона буде дивитися на нього ось так, він навіть готовий порушити одразу кілька законів і табу.

- Цей закон вигадали для того, щоб ніщо не могло відвернути від служіння владикам. Коли тобі надають милість, відбираючи тебе в день твого повноліття - ти повинен забути про те, ким ти був, приймаючи те, що ти стаєш вічним слугою свого пана, сплативши собою життя і свободу своїх близьких, - сказала Джин, сумно посміхнувшись. - Так нас вчать старости, з народження вселяючи нам покору і страх перед драконами. Ми народжуємося на колінах, - Джин раптом поспішно відвернулася, щоб він не зміг побачити її очей. - Але я дуже вдячна тобі, владико, за твою благородну доброту, і за обіцянку побачити моїх рідних, моє серце переповнюється радістю. Навіть не знаю, чим я заслужила таку милість.

- А з боку це схоже на щось інше, але тільки не на радість, - багатозначно зауважив їй Варон. - А в тебе, виявляється, живе дух бунтарки. Цікаво. ... Ти вважаєш, що наложники і владики повинні існувати на рівних? Але ж вочевидь люди набагато слабкіші за драконів!

- Як я повинна тобі служити владика? - тільки й вимовила Джин, опустивши голову, сподіваючись, що він більше не буде продовжувати розмову про призначення людей в світі драконів.

- Я хочу, щоб вдень ти допомагала на кухні, а вночі, ... як ти і обіцяла, я хочу, щоб ти зігрівала моє ліжко. У цій фортеці три яруси, зараз ми на самому верхньому з них. Спустися вниз, там на тебе чекає конюх щоб поставити клеймо. Потім знайди лікаря, він допоможе вгамувати біль. Після чого вирушай на другий ярус, знайдеш Міру, вона давно просила у мене помічницю. Міра пояснить все інше, - стримано пояснив він, несподівано задавши їй останнє запитання, - Ти любила Атавана?

- Мені здавалося, що він мені подобався, - зітхнула Джин, хмурніючи на очах. - Іноді Атаван навіть піклувався про мене. А коли жорстокість все ж таки взяла гору в ньому - стало ясно, що я була всього лише забавою, як тисячі інших наложників, замкнених в стінах цитаделей, - і раптом на нього скинулися очі повні болю. - Ти ж знав, що дракони, бавлячись на своєму безжальному полюванні, вбивають бездітні пари наложників, а так само свої набридлі іграшки? Рвуть на шматки тих, хто догоджав їм і тих нещасних, кому боги не дозволили мати дітей?! О так, люди безперечно слабкіше драконів! А вбивати слабкого заради втіхи - це справедливо і несоромно! - з гіркотою видавила вона, намагаючись вгамувати тремтіння.

Варон якийсь час мовчав, задивившись у далечінь на одну з вершин, задумливо опустивши повіки. Але Джин чомусь була впевнена, що він обов'язково відповість їй, тому вона залишилася стояти поруч з ним, борючись з бажанням сховатися у нього на грудях. Тому що вона знала, що Варон не здатний на звірства, про які вона у нього питала, він був вище цього. ... І тим не менше він був драконом.

- Вважаю, клястися мені ні до чого, що тебе я на шматки рвати не стану, - сказав він вдумливо. - Якби люди мали повну свободу, не думай, що жорстокості стало б менше. За своєю природою люди так само кровожерні, хитрі і брехливі. Дракони панують в цьому світі, тому що здавна вони були поставлені охороняти рід людський від самих же людей, щоб уберегти цей світ від хаосу. Але час стер межу закону, і багатьох безчинств владик я не приймаю. І я не один такий, - на обличчі Варона майнула скупа ледь помітна посмішка. - Іди.

   Ступенів було так багато, що Джин збилася рахуючи їх, поки добиралася до моторошного нижнього ярусу, де знаходилася кузня, конюшня, дрівниця і ще якісь комори з припасами.

Кузня була величезна, як втім і сам бородатий коваль. Здалеку могло здатися, що він один з драконів, настільки міцними і широкими здавалися його плечі, а ручищи були такими, що молот в порівнянні з ними виглядав іграшковим молоточком. Серед наложників суворіших за  ковалів Джин нікого не зустрічала, але вони користувалися заслуженою повагою, тому що ковалі володіли дивовижною майстерністю, крім зброї та всякої всячини, вони ще кували обладунки для самих драконів. Обладунки були виготовлені так майстерно, що в момент перетворення вони розсовувалися, обіймаючи тіло дракона, і назад складалися, коли дракон повертався в тіло владики, які не обтяжували  його при цьому своєю немислимою вагою.