6.2

Я не помилялася у своїй оцінці. Попри те, що історія з Марком і air tag додавала незручностей, вже у пʼятницю у мене було все потрібне, а у «нашій» корпоративній системі — неприємний сюрприз. Я запрограмувала його запуститися вночі, бо якби компи полетіли, коли я була там, це могло б створити проблеми.

— Ну як? — запитав Андер, коли ми приїхали додому.

Я з усмішкою підняла руку з дорогоцінною зараз флешкою, а Марк показово викинув свій пропуск у смітник. Він його знатно бісив, як і взагалі те, що йому доводилося бігати за мною по поверху.

— Це треба відсвяткувати! — усміхнувся Андер.

— Ммм, замовмо піцу, — запропонувала я. — Чи сьогодні ви більше хочете суші?

Це було єдине, що ми їли цілий тиждень. Через вечір замовляли то одне, то друге. На сніданок лишалося воно ж, а можливо яєшня. На щастя, у компанії нам доставляли обіди, так що принаймні там я харчувалася нормально.

— Ні, сьогодні можемо відірватися, — з усмішкою сказав Андер.

І ми поїхали у клуб. Ніколи не ходила у клуб одразу з двома пацанами. Втім, в клуби я взагалі зазвичай приходила без них. 

Було весело. Спочатку ми ще разом випили за мій успіх, а це було на диво приємно. Я завжди відчувала ейфорію від того, що мені вдалося провернути круту справу, але ще ніколи не могла цим з кимось поділитися. А виявляється, це підсилювало емоції й саме цією справою завдяки хлопцям я насолоджувалася як ніколи раніше.

А потім я танцювала. Марк був трохи занудним, бо «має хтось за вами приглядати». Він і пив ледь, і танцювати за нами не пішов. А Андеру я майже одразу сказала здриснути, та і він не дуже хотів біля мене крутитися. А от тоді я танцювала від душі, ловлячи на собі зацікавлені погляди й кайфуючи від цього. Хто б що не казав, а відчувати, що ти подобаєшся і тебе хочуть, з біса приємно.

Приємніше могло бути тільки коли до мене почав відверто клеїтися якийсь не надто приємний тип, якого я відшила, але він не зрозумів з першого разу. Бо тоді я відчула руки у себе на плечах і командний голос:

— Відвалив від неї!

Марк так зиркнув на типа, що він справді вже за мить зник. А я, усміхаючися, повернулася до хлопця.

— Захисник ти мій, —  я вручила йому недешевий наручний годинник. — Тримай.

— Це що?

— Подарунок, — засміялася я.

— Звід… Розважаєшся, — Марк хмикнув.

Я задоволено замуркотіла і поклала руки йому на плечі.

— З тобою буде веселіше.

— У мене годинників немає, — усміхнувся хлопець.

— У тебе є щось краще, — сказала я, закушуючи губу.

Руки мої при цьому вже погладжували його плечі, а стегна виляли у такт музиці. Марк же поклав руки мені на талію і легко проводжав ними кожен мій рух.

— Навіть не знаю, що це, — він знову хмикнув, слідкуючи за мною.

Звісно, ми обоє думали про кристал. Але думати тільки про нього у таких умовах було неможливим.

— Ти! — сказала я.

А тоді крутнулася у його руках, щоб вже спиною відчувати, що між нами буквально кілька сантиметрів. Закинула голову, щоб побачити обличчя Марка, за нею і руку назад йому за шию. Погладила.

Тоді з усмішкою й абсолютно новим спʼянінням я стала віддаватися музиці, відчуваючи, як він дозволяє танцювати у своїх руках, грати на цій межі, де кожен рух надто інтимний, але між нами все ще відстань. Як він йде за мною, як теж хоче, але межу не переступає. Це було більше, ніж танець, а водночас лиш танець.

Скільки ми так танцювали, поки я майже повністю обшукала його на предмет кристала (принаймні верхню частину, бо перевіряти його голені було б надто дивним), а тоді й просто пʼяно відривалася поряд з симпатичним хлопцем, не знаю. Спалах ще був, коли я в таксі залізла Марку на руки, а він поправив на мені коротесеньку спідницю, щоб не дивився чи то водій, чи то Андер.