Розділ 1. Знайомство з новим світом

- Відійдіть від мене, інакше я за себе не ручаюся! - Маленька дівчинка задкувала серед двох зовсім однакових будиночків, тоді як на неї наступала трійка кремезних здорованів.

Причому малеча виглядала войовничо, тоді як чоловіки невпевнено рухалися слідом за нею, а в руках в одного я навіть помітила якусь сітку. Та вони зовсім здуріли, якщо вирішили, що можуть так поводитися з дитиною посеред білого дня!

- Гей, ви, відпустіть малу, поки я поліцію не покликала! - Рішуче виступила вперед, намагаючись закрити собою зовсім крихітну дівчинку, яка чомусь не виглядала наляканою. Вона скоріше дивилася на мене зацікавлено, і це трохи збивало з пантелику.

- Ти ще хто така? - Один із велетнів наблизився, розглядаючи мене, немов дивовижну тваринку. - І як ти смієш відкривати рота перед нами? - Вже не знаю, ким був цей невихований хам, але виглядав він впевнено, а рідкісні перехожі чомусь не поспішали мені допомагати, ховаючись у найближчому підворітті.

- Схоже, Мадам Жоржетт не втримала одну зі своїх «курочок» на прив'язі, - засміявся «другий», наближаючись до свого друга.

- Не надто-то вона схожа на підопічних Окслі, до того ж досить зухвало поводиться, як для нічного метелика, - що!!!? Це я куртизанка? Ось же...

- Іди сюди, маленька. Цип-цип-цип... - та вони знущаються!

Я засунула притихлу дівчинку собі за спину і почала потихеньку відступати від трійці здорованів, що розсміялися вдалому жарту поплічника. Погані справи: втекти я не могла, оскільки маля навряд чи подужає перегони, та й протистояти вишибалам, які відчували свою безкарність, мені наврядче вдасться. Залишалося тільки одне... діяти з хитрістю. Нахилившись до своєї підзахисної, я обережно прошепотіла:

- Щойно я крикну - біжи в той провулок, - сподіваюся, дівчинка зрозуміла і виконає все так, як я їй наказала. - Хлопчики, навіщо ж так одразу. Адже так і налякати можна, - розстебнувши один ґудзик на блузці, млосно промовила.

Так, не бути мені актрисою. Тим більше спокусницею. Здається, здоровані сторопіли від такого повороту подій, оскільки виглядали трохи ошелешено.

- Можна ж якось домовитися, - я підійшла впритул до першого і найбалакучішого, заглядаючи тому в очі. - Наприклад, ласкаво попросити... - протягнула, торкнувшись його спітнілих грудей.

Так, тут головне не скривитися.

- Попросити? - Зачаровано вимовив той (невже працює?), і я ствердно кивнула, замахнувшись коліном.

- Угу... Або, може, зробити ось так, - з усієї сили вдарила чоловіка туди, куди бити в нормальній ситуації категорично заборонено, після чого штовхнула його на спільників, які так вчасно підійшли впритул, змусивши їх завалитися. - Біжи! - Крикнула що було сил і спробувала обійти трійцю, сподіваючись знайти порятунок серед пустих вуличок незнайомого мені містечка.

Ось тільки старання мої виявилися марними, бо один із горе-компанії нападників усе ж устояв на ногах. Лиходій голосно гаркнув, переступивши через своїх менш щасливих товаришів, і міцно вхопив мене за волосся, змусивши зупинитися на місці, скрикнувши від болю.

- Куди пішла? - Прохрипів мені прямісінько у вухо, стискаючи сильніше.

Сльози зрадницьки лилися з очей, і я приречено витріщилася на застиглу за кілька кроків дівчинку.

- Біжи, - вимовила одними губами, але малеча несподівано застигла, дивлячись на мене з жалем. - Будь ласка, тікай, - просипіла, сподіваючись на те, що хоча б дитині вдасться сховатися.

Тим часом здоровань замахнувся на мене своєю ручищею, змушуючи стиснутися, але його зупинив гучний окрик збоку:

- Не смій мені псувати товар! - Грузний товстун мчав до нас на всіх парах, перебираючи своїми коротенькими ніжками. - Чи, може, ти сам оплатиш їй лікування у цілителя? - Розлючений силач заперечно похитав головою, опускаючи кулак, але із захоплення не випустив.

- Вона Орму ледь причандали не відбила, - промовив собі на виправдання, але пухляк, здавалося, і не слухав його, розглядаючи мене з цікавістю.

- Можна подумати, що вони йому знадобляться, - фиркнув мій рятівник, підійшовши до мене впритул. - Зі мною твої фокуси не пройдуть, тож раджу бути слухняною. В мене, на відміну від цих ідіотів, гроші на твоє лікування є, - вимовив цілком серйозно, і в мене навіть не залишалося сумнівів у тому, що він виконає свою погрозу, якщо я хоч щось спробую провернути.

Принаймні, не зараз.

- Що вам від мене потрібно? - Все ж запитала, намагаючись зрозуміти, чого мені варто очікувати від цих людей.

- А ти не здогадуєшся? Дивно, начебто не виглядаєш дурною. У кого ти раніше працювала і як звідти втекла? - Чоловік схопив мене за підборіддя, розглядаючи обличчя.

- Я не розумію, про що ви. Я не... - свідомість моя раптом затьмарилася, і я похитнулася.

- Отакої, адже ж і справді, не знаєш, - вимовив здивовано, після чого обернувся в бік трьох громил: - Завантажуйте її, потрібно встигнути підготуватися до торгів, - впевнено віддав наказ своїм поплічникам.

- З цією ще була малеча. Ми її не могли зловити, але щойно старшу схопили, мала сама до нас прийшла. Пакувати її теж? - Згаданий раніше Орм вирішив вислужитися перед господарем, підвівши дівчинку ближче до нас.

- Проблемна? - Одразу ж зацікавився товстун.

- Не знаю, ми не перевіряли, - знизав плечима громила, залишаючи право вибору за своїм господарем.

- Добре. Посадіть їх разом, далі подивимося. Ви ж знаєте, як я не люблю пропонувати гостям неперевірений товар, - я вже вдруге чула від незнайомця дивні слова, але ніяк не могла їх пов'язати із собою. - В будь-якому разі цього разу асортимент дівчат не великий, доведеться і цих виставляти, - задумливо промовив, передаючи мене в руки свого подільника.

Так ми й опинилися в справжнісінькій клітці, розташованій на невеликому возі, що стояв у кінці цієї злощасної вулиці, на якій я неймовірним чином з'явилася. 

- «Невже я полонянка? Або, що ще гірше, РАБИНЯ?", - промайнуло у мене в голові, змусивши ошелешено витріщитися на мотузки, якими велетні зв'язали мої зап'ястя. - «Але ж у 21 столітті вже не існує рабства, чи все ж таки...?», - забилася розпачлива думка, поки я вмощувалася на вузькій лавці своєрідної перевізної темниці.