Розділ 7. Колишні, чужі плани й жінки, які не мовчать

Після репетиції Ірина запросила Ярину на каву.

Це прозвучало так мило, що будь-яка здорова людина одразу відчула б небезпеку.

— З радістю, — сказала Ярина.

Максим почув і подивився на неї з попередженням.

Вона усміхнулася йому так, як, мабуть, усміхаються справжні дружини, коли чоловіки забувають, що жінки вижили еволюційно не завдяки наївності.

— Я ненадовго, коханий.

Слово вже не дряпало язик. Ось це було погано.

Каву Ірина запропонувала пити в маленькому салоні біля бібліотеки. Там стояли оксамитові крісла, старий рояль і вази з білими трояндами, які пахли занадто інтенсивно, ніби теж хотіли бути присутніми в розмові.

Ірина сіла першою.

— Ви дуже впевнено почуваєтеся в чужій родині.

— Професійна деформація. На весіллях усі родини трохи чужі навіть самі собі.

— Дотепно.

— Ви запросили мене оцінити мої жарти?

— Хотіла зрозуміти, хто ви.

— Дружина Максима.

— Це відповідь для тих, хто не знає Максима.

Ярина взяла чашку. Кава була міцна, без молока. Звісно.

— А ви знаєте?

Ірина усміхнулася. Красиво. Відрепетирувано.

— Колись знала.

— Колись люди багато чого роблять. Носять дивні чубчики, закохуються не в тих, вірять колишнім партнерам по бізнесу.

— Руслан справді вас образив?

— Ірино, якщо ви хочете зібрати на мене компромат, не починайте з теми, де я маю право на довгу промову й підтримку аудиторії.

— Я не збираю компромат.

— Тоді що?

Ірина поставила чашку.

— Я не люблю, коли Максима використовують.

Ярина здивовано розсміялася.

— Серйозно? Ви запросили мене сюди, щоб попередити про небезпеку використання Максима Яворського? Чоловіка, який сам виглядає як юридично оформлена перевага?

— Ви не знаєте, що з ним було.

— А ви, очевидно, знаєте й дуже хочете сказати.

— Він зрадив родину.

Ярина мовчала.

— Був документ. Підпис. Через нього компанія втратила інвестора, а Орест ледь не залишився без проєкту, над яким працював два роки. Максим тоді просто поїхав. Замість пояснень — мовчання. Замість відповідальності — власний бізнес.

— Цікаво, — сказала Ярина.

— Що саме?

— Що всі у вашій родині розповідають цю історію однаковими словами. Ніби текст розіслали в чат.

Ірина примружилася.

— Ви йому вірите?

— Я собі вірю.

— А що каже ваше «собі»?

— Що людина, винна по-справжньому, не реагує на звинувачення так, ніби її карають не за злочин, а за мовчання.

Ірина відкинулася в кріслі. На мить її обличчя стало не таким глянцево-гладким.

— Обережно, Ярино. Максим вміє змушувати жінок думати, що вони особливі.

Ось тут стало боляче.

Не сильно. Але точно.

Бо страх, який Ірина щойно назвала, уже сидів у Ярині маленькою голкою. Що вона просто зручна. Розумна, дотепна, тимчасова. Жінка, яку запросили зіграти роль, а вона, дурепа, почала вірити в паузи між репліками.

— Дякую за турботу, — сказала Ярина. — Але я давно в тому віці, коли за свої ілюзії плачу сама.

— Сподіваюся, у вас вистачить грошей.

Це вже був удар.

Ярина повільно поставила чашку.

— От тепер ми нарешті говоримо чесно.

Ірина підвела брову.

— Перепрошую?

— Ви не хвилюєтеся за Максима. Ви хвилюєтеся, що він привіз жінку, яка не просить у цієї родини дозволу сидіти за столом. І вас це дратує, бо ваша сила тут завжди залежала від того, хто вас запросив.

Ірина зблідла.

— Ви не маєте права…

— Маю. Бо ви щойно спробували купити мою невпевненість згадкою про гроші. Погана новина: вона вже оплачена іншими людьми й дорожче.

Двері відчинилися.

На порозі стояв Максим.

За його плечем — Орест і Руслан. Чудово. Повний комплект глядачів.

— Усе гаразд? — запитав Максим.

Ярина підвелася.

— Так. Ми з Іриною обговорювали, як важливо жінкам не знецінювати одна одну через чоловіків. Дуже пізнавальна кава.

Ірина мовчала.

Руслан тихо хмикнув.

— Ярино, ти не змінюєшся.

— А ти, на жаль, теж. До речі, гарна арка. Майже як у моїй презентації від листопада.

У Руслана зникла усмішка.

— Не починай.

— Я не починаю. Я продовжую те, що ти вкрав.

Орест розгублено перевів погляд із нього на неї.

— Що?

Софія теж з’явилася в коридорі. Очевидно, усі важливі сцени в «Сапфірі» мали здатність збирати публіку самостійно.

Руслан випрямився.

— Це наклеп. Ярина дуже болісно пережила наш професійний розрив і тепер…

— І тепер має листи, макети з датами, кошториси й переписку, — перебила вона. — Але я не піднімала це сьогодні, бо це весілля Софії. Не твоє шоу.

Софія підійшла ближче.

— Руслане?

— Софіє, це не місце…

— Я питаю, чи це правда.

Руслан мовчав на секунду довше, ніж треба.

І все стало ясно.

Тамара Мельник різко вдихнула. Орест провів рукою по обличчю. Максим дивився на Ярину так, ніби щойно побачив не просто її характер, а всю роботу, яку вона виконала, щоб не зламатися.

— Я не хочу скандалу напередодні церемонії, — сказала Софія тихо. — Але після весілля ми це обговоримо. І якщо Ярина має рацію, ти не отримаєш фінальний платіж.

Руслан почервонів.

— Софіє…

— Досить.

У цьому слові було щось нове. Наречена, яка вчора боялася навіть дивитися на матір, раптом стояла прямо.

Ярина відчула дивну гордість.

Максим підійшов до неї, але не став попереду, не закрив — просто став поруч.

— Ви в порядку? — запитав він тихо.

— Так.

— Точно?

— Не починайте мене рятувати. Я тільки відчула смак.

Його погляд пом’якшав.

— Помітив.

— І?

— Це було вражаюче.

— Знову дорогий проблемний погляд.

— Я намагаюся дешевше.

— Погано намагаєтеся.