1

   Тьмяне світло настільної лампи м’яко освітлювало затишну кімнату. У колисочці під мережевим балдахіном світло-блакитного кольору спав маленький хлопчик. Як і більшість малюків, він спав з піднятими угору ручками, схиливши трішки вбік голівку та міцно заплющивши оченята. Спав міцним сном під пильним наглядом мами. Молода жінка сиділа у нічній сорочці поруч із колисочкою. Малюк так спатиме дві-три години, тож могла б і вона на трішки заснути. Але вона не може! Не може спати, коли чоловік ще не повернувся додому. Жінка механічно поглянула на годинник – 10.08, недавно було 9.58. Отож, вона вже не спостерігала за часом рівно десять хвилин! Мирослава завжди чекала на Сергія, так вона звикла за ці майже пять років їхнього подружнього життя. Дуже любила свого чоловіка, як і він її. Зазвичай, він так довго не затримувався на роботі. Сергій працював у сфері IT. Він був один із найкращих спеціалістів. Сьогодні керівник попросив Сергія затриматись, щоб закінчити розробку нової веб-сторінки, бо це конче треба було на наступний ранок, незважаючи, що це буде субота. Сергій погодився, тим більше, що йому за це обіцяли надбавку до основного окладу, а гроші його сім’ї як раз були дуже потрібні. Пів години тому він зателефонував дружині і сказав, що вже закінчив роботу і буде повертатися додому.  Отож, він має будти вдома з хвилини на хвилину.

    Мирослава знову поглянула на годинник – 10.11. Пройшло ще три хвилини, а Сергія немає. Чому він затримується? Адже до офісу, де працює чоловік зовсім близько. Так близько, що Сергій ходить пішки, бо на автівці тратить стільки ж часу на паркування і світлофори. «Може, зателефонувати?» - Промайнуло в голові Мирослави. Та поки що вирішила зачекати. Раптом щось кольнуло її десь біля серця. Так кольнуло, що вона аж здригнулась, і в цей час заплакав малюк, який міцно спав. Жінка спробувала його заспокоїти та їй не вдавалось. Вона взяла сина на руки і носила по кімнаті, а він все плакав. Все тіло стало у неї стало тремтіти, однією рукою вона тримала малюка, а іншою набирала номер Сергія. Гудки, гудки, гудки… Відповіді не було.