Частина 4: Ревнивець

Після тієї моєї запеклої, холодної відсічі Макса наче підмінили на якусь зовсім іншу людину. Самовпевнений, нахабний і цинічний міський ловелас, який звик брати фортеці штурмом за лічені хвилини, кудись безслідно зник. На його місці раптово з’явився неймовірно уважний, тремтливий і чуйний чоловік, здатний помічати щонайменші зміни в моєму настрої.

Раніше наші зустрічі в його сріблястому таксі були швидкими, суто діловими та імпульсивними, а тепер кожна така поїздка плавно перетворювалася на наш особистий, маленький інтимний ритуал. Макс заздалегідь, з якоюсь особливою ретельністю дізнавався про мій розклад занять в університеті, вираховував хвилини, коли в мене закінчується остання пара, і задовго до дзвоника під’їжджав до сірого корпусу. Він чекав на мене, припаркувавшись на узбіччі й тримаючи в підстаканнику велику склянку моєї улюбленої гарячої кави, від якої по всьому салону розходився затишний аромат ванілі та кориці. — Привіт, маленька, — м’яко, якось зовсім по-доброму посміхався він, коли я підходила ближче, і сам квапливо виходив з машини, щоб відчинити переді мною пасажирські дверцята. — Ти сьогодні взагалі обідала? Голодна? Давай заїдемо зараз у якесь затишне кафе, перекусиш нормально гарячого супу, бо ці твої нескінченні філологічні конспекти, книги та університетські семінари тебе зовсім виснажать. На тобі ж уже лиця немає.

Він щиро, всіма доступними йому способами намагався загладити свою нещодавню провину за той грубий шантаж. Під час руху він постійно перевіряв, як мої справи, уважно заглядав в обличчя, питав, чи не змерзла я від сирого вересневого вітру. Якщо в салоні ставало хоч трохи прохолодно, він брав свою важку шкіряну куртку і дбайливо, як дитину, кутав мої ноги, незважаючи на мої слабкі протести. Проте, попри всю цю раптову, красиву романтику та турботу, найголовніші, найважливіші слова так і залишалися невимовленими між нами. Вони висіли в повітрі важким грозовим мовчанням. Замість прямого й чесного зізнання у своїх почуттях, Макс вирішив піти іншим, набагато хитрішим і складнішим шляхом. Він спробував штучно форсувати події, перестрибнути через кілька сходинок і в один момент вивести нас на абсолютно новий рівень, який знову змусив мій внутрішній аналітичний радар тривожно замиготіти.

Одного тихого вечора, коли ми вже за звичкою довго стояли під темними вікнами мого студентського гуртожитку, слухаючи тихе бурчання мотора, він раптом вимкнув магнітолу, повернувся до мене всім тілом і дуже серйозно, без звичної іронії сказав: — Слухай, Даринко... У неділю моя мама збирає всю нашу велику родину на обід. Приїдуть мої брати з дружинами, дітьми, усі родичі будуть у зборі. Я дуже хочу, щоб ти поїхала туди разом зі мною. Я хочу офіційно познайомити тебе зі своєю сім’єю.

Будь-яка інша закохана дівчина на моєму місці, вихована на наївних жіночих романах, мабуть, від таких слів розплакалася б від раптового щастя, кинулася б йому на шию і побігла штурмувати магазини в пошуках нової вихідної сукні. Адже знайомство з батьками та всім сімейним кланом — це ж такий серйозний, фундаментальний крок для чоловіка! Але всередині мене, попри всю мою закоханість, знову миттєво ввімкнувся мій холодний, аналітичний філологічний розум, який звик розбирати будь-який сюжет на приховані підтексти. Я пильно подивилася в обличчя Макса, в його напружені очі, і з вражаючою точністю прочитала його справжні, егоїстичні мотиви.

«Ні, мій дорогий, — гірко подумала я, тримаючи на обличчі спокійну маску. — Ти кличеш мене в дім своєї матері зовсім не тому, що ти справді дорос до глибоких почуттів і бачиш у мені свою майбутню дружину. Ти просто підсвідомо хочеш закрити свій особистий, болючий гештальт після ганебного, брудного розлучення з колишньою. Тобі життєво необхідно прийти на це сімейне свято під руку з красивою, молодою, розумною та інтелігентною дівчиною-студенткою. Тобі потрібно з гордо піднятою головою продемонструвати мамі й братам: дивіться, у мене все просто супер, я знову на коні, мене зрадили й розтоптали, але я не пропав, я затребуваний і успішний».

Я чітко, до дрібниць усвідомлювала, що для нього ця поїздка була всього лише демонстрацією успіху перед рідними, спробою залікувати своє поранене, стікаюче кров'ю чоловіче его моїм коштом. А грати роль живого щита чи красивої декорації в його внутрішніх сімейних розбірках та психологічних війнах я не збиралася за жодних обставин. — Максе, вибач мені, будь ласка, але я не поїду на це свято, — спокійно й рівно відповіла я, відкидаючись на спинку сидіння. — Чому? — його обличчя від несподіванки миттєво витягнулося, а в глибині очей промайнула сильна, гостра образа чоловіка, якому знову відмовили. — Я ж не кличу тебе на якусь гулянку! Я тебе з найближчими, найріднішими людьми в моєму житті знайомлю! Це ж максимально серйозно, Дарино! — Саме тому, що це дуже серйозно, я поки що внутрішньо абсолютно не готова до таких радикальних кроків, — відрізала я, дивлячись перед собою. — Ми знайомі з тобою зовсім не так давно, наші стосунки ще не пройшли перевірку часом, і я вважаю, що нам обом ще зарано робити такі доленосні кроки.

Він важко промовчав, міцно стиснувши зуби, але я виразно бачила по жовнах на його щоках, що всередині нього знову закипає звичне невдоволення та гординя. Проте цього разу він щосили стримався, переборов себе, панічно боячись знову отримати від мене той холодний, повний розрив стосунків, від якого він ледь оговтався пів години тому.

Вересневий час невблаганно йшов уперед, дні ставали все коротшими й холоднішими. Я крутилася в реальному житті як білка в колесі, буквально розриваючись між кількома світами: вдень у мене було виснажливе навчання в університеті, а вечорами й на вихідних — моя робота, яка вимагала величезної концентрації та сил. Мені доводилося дуже багато, безперестанку спілкуватися по телефону з колегами, вирішувати невідкладні професійні питання, координувати завдання, тому моя телефонна лінія годинами була зайнята. Макса цей факт постійно приховано дратував, він ревнував телефонні гудки до мого життя, але справжній, нищівний вибух стався наприкінці вересня.