_7_

Здається мій організм відмовляється підтримувати мою життєдіяльність далі. Думки десь зникають, повітря більше не надходить у дихальні шляхи. Час ніби завмирає для мене, а разом із тим і він — мій ідеальний чоловік навпроти.

Не вірю, що почуте щойно не витвір моєї уяви.

Цього не може бути! Він знущається з мене? Він глузує? Навіщо? Для чого?

— Сашо, ми дорослі люди й я не маю звички довго розмусолювати шмарклі. Я люблю все робити одразу. Навіщо тягнути кота за хвоста, якщо можна його просто погладити й отримати задоволення? — дивує мене знову Мстислав.

— До чого ти ведеш? — ловлю повітря ротом, наче рибка, коли відновлюється дихання та знову стає доступним мені процес мислення.

— Я хочу тобі запропонувати дещо. А саме стосунки, — пропалює мене поглядом привабливий Алхімік.

— Що? — не вірю, ні вухам, ні очам, ні собі. Це сон. Я сплю. Я марю!

— Сашо, ти любиш секс? — ще більше соромить і змушує червоніти мене. Ну прямісінько змій-спокусник!

Але я не кваплюсь давати відповідь, шукаючи якийсь підступ. А чорнобривий чоловік не замовкає:

— Сашо, тобі подобається це заняття? Скажи.

— Чому питаєш?

— Тому що хочу зайнятись цим із тобою, — повністю добиває мене несподіваним зізнанням тепер.

Я припиняю відчувати своє тіло. Шум у вухах посилюється. Не тямлячи себе від подиву, щось кажу, але себе наче не чую:

— А якщо я маю хлопця? А якщо... А чому?... Я схожа на повію?..

Сенс вимовленого вловлюю лише під кінець. Ніяковію ще більше.

— Можливо, я поспішаю або ж для тебе це неприйнятно, але я хочу бути з тобою чесним, — облизує чомусь він язиком свої пухкі вуста й цим збільшивши мою напруженість. — Сашо, мій... дофамін... піднявся. Він, буквально, і штовхає мене до тебе.

Шаріюся та гублюся. Про що він? Що там у нього піднялося? Я настільки починаю нервувати від нерозуміння його слів, що ладна згоріти від сорому, бо думки стають якимись непристойними.

На щастя Мстислав не дає мені втопитися у цих думках:

— Сашо, коли людина закохується, або ж просто відчуває потяг, симпатію до іншої людини — фенілетиламін у мозку синтезує так названі гормони щастя, серед яких, дофамін. Це завдяки йому підсочує альтеріальний тиск, а серце немов вилітає з грудей в цій ситуації. Якщо його виділяється занадто багато, то людина припиняє контролювати свої емоції. Тоді виникає підсилене хвилювання. Воно може виникнути від очікування ще непізнанного.

Наукове пояснення заспокоює. Отже, він не про своє тіло, а про... всього лиш якусь речовину. Однак, від цього мені не легшає.

— Цікаво. І що?

— Я вмію добре контролювати себе, тому так просто не скажеш, але наразі дофамін хоче керувати мною. Ми щойно познайомилися й не маємо причин для подальшого спілкування, але щось у тобі мене приворожило. І мені цікаво тепер пізнати тебе. Я весь тиждень думав про тебе. Я не знаю, до чого це все може призвести, але мені не хочеться тебе відпускати. Я хочу тебе торкнутися, хочу отримати тебе, як трофей, бо всі думки мої лише... про тебе.

Солодкі пояснення виглядають щирими. Начебто. Проте ця відвертість Мстислава мене дуже сильно вибиє з колії. Вже не вологі очі покриває пелена туману. Мене все це ще більше викорчовує з реальності.

А от пан хімік навіть не скривився чи не зморщився, а вже сповіщає далі, мовби читаючи лекцію на уроці:

— Але окрім дофаміну у мозку... закоханої людини синтезуються й інші речовини. Зокрема такі, як адреналін і норадреналін. Тож, Сашо, мені відомо про твій стан наразі. Твої розширені зіниці, та й поведінка загалом гарно все виказує. Й пояснюється вона викидом адреналіну. Скажи ж, що у тебе зараз таке враження, наче нічим дихати? Для тебе дана ситуація незбагненна, стресова, і тому тобі, й лячно, бо такого ти не очікувала почути, а водночас, й ні, бо ти емоційно збуджена... І так, почувши від мене про секс, — нарешті малюється на кам'яному обличчі чоловіка хіть і він облизує свої губи, — ти боїшся й хочеш цього водночас. Тіло все говорить за тебе.

Брюнет неочікуванно підводиться на ноги та швидко опиняється поруч зі мною. Я не вловлюю ту мить, коли він це робить, але "пробуджуюся", коли Мстислав уже нависає наді мною ззаду, опершись на стіл руками. При цьому він щокою торкається мого волосся і шепоче мені у вухо:

— А ще твоя увага розсіюється. Ти ніби губишся десь. Це вже норадреналін — медіатор, котрий приходить на поміч у стресовій ситуації. Але він виділився в тебе ще до адреналіну, тому ти тепер у цьому незрозумілому стані, бо його стало замало... А ще, — обпікають чоловічі вуста мою щоку. — А ще норадреналін у жінок скорочує матку... Зізнайся, що відчуття нового, а значить екстремального, захопило тебе і ти відчула збудження? А тепер тремтиш уся.

Зненацька дихання чоловіка залишає по собі лиш тепло на моїй шкірі. Він знову займає своє місце навпроти мене.

— Передчуття чогось феєричного на початку романтичних стосунків є тією метою, яку хочеться досягти. Але варто не ввести себе в оману, щоб очікування не були перебільшені, — звертає брюнет мою увагу на себе, зробившись знову вкрай серйозним. — А таке часто буває під час закоханності. Й не рідко перший статевий акт або перше кохання не відповідає нашим очікуванням. Нам хочеться феєрверку відчуттів, але у реальності, все ж, ми можемо не отримуємо його. Так відбувається, бо багато чого залежить від партнера та від нашого світосприймання... Наприклад, Сашо скажи, ти віриш у кохання? — тепер ще й на мене свою увагу перекладає, проте отримує тільки моє спантеличення.

За мить склянка з прозорою фільтрованою водою опиняється під моїм підборіддям.

— Сашо, випий води та зроби глибокий видих, — чи то рекомендує, чи то наказує.

Від того, що моє дихання збите, в голові починає паморочитися, тому я обираю скористатися настановою. Після декількох ковтків води та відновлення дихання, в голові трохи простежується прояснення. Пелена з очей спадає.

— Чи вірю я у кохання? — запитую, наче щойно прокинувшись — ліниво й ледь рухаючи язиком.