Глава 27

Але тут у рубку ввалилися брати схвильовані останньою гонкою, гаряче обговорюючи віражі «бронтозавра», і Зур м'яко відпустив дівчину. Єдиними, хто не виявляв своїх емоцій – були Сеярін та Ілай, який замкнувся в собі.

- А ось і ви, пустуни фортуни! - Вигукнув Лакур, - удача усміхається нам, тому що Енн у нас щаслива! То був великий прорив!

- Так, знову закипіла в жилах кров! Незрівнянне почуття азарту гри зі смертю! Таким вільним може бути тільки пірат! – підтримав Мак.

- А ви не замислювалися, скільки через ваші гвинтові віражі могло зіткнутися кораблів та загинути десятки ні в чому не винних людей? - Холодно промовив Ілай, різко змінюючи атмосферу в рубці. Брати перезирнулися, невдоволено звертаючи свої важкі погляди на солдата.

- А я ніколи не мав особливої ​​жалості до імперців! Для мене просто не існує не винних імперців! – рикнув Зур. - Якщо вони не причетні зараз, значить, будуть причетні потім! Я рятував свою сім'ю, решта для мене не важлива!

- Звіряча примітивна логіка, абсолютно огидна для живої істоти! – гнівно випалив Ілай, з ненавистю дивлячись на суперника. Енн миттєво схопила Зура за руку, намагаючись остудити його лють, що вже розлилася в цих чорних та небезпечних очах.

- Не смій так казати! - Жорстоко та по складах, промовила дівчина, звертаючись до Ілая. - Ти ніколи не був у нашій шкурі! Ми теж можемо розповісти про звірства, які творять імперські чистильники, спалюючи дітей піратів вогнеметами та відправляючи жінок на досліди до біогенних лабораторій, звідки вони вже не повертаються! Мої брати не звірі! Ми просто виборюємо своє життя!

Зур мовчав. Він уважно вивчав солдата, і після гнівних слів Енн, в його очах вже танцювали тріумфальні іскри від насолоди через помилку супротивника. Це було плюс ще одне очко на його користь, тепер Енн не скоро забуде завдану образу. Солдат промахнувся. І Зуру на думку спала ще одна ідея.

- Якщо тебе ображає наше суспільство, ми з величезним задоволенням висадимо тебе на будь-якій планеті, - кинув він, дивлячись на Ілая, і, не дочекавшись відповіді, звернувся вже до братів. - Я дивлюся, вам припало до смаку відроджувати піратський дух авантюризму, жити повним життям, а не ховатися, наче печерні щури. Енн захотіла купатися в морі, а мені хочеться чогось гарячішого, туди, де більше галасу та веселощів, бо знаю, що ви, хлопці, такі самі шибайголови. Що ви скажете про Енедру? – Зур запитливо обвів очима присутніх.

- Ти маєш на увазі карнавал, який проходить там у цей час? – поцікавився Мак. Зур ствердно кивнув.

- Але ж там тьма-тьмуща народу, враховуючи імперських собак! - Вигукнув Лакур.

- Ось у цьому й полягає вся краса, він хоче змішатися з місцевим населенням та гостями прямо на очах у імперців. Хоче сьорбнути адреналіну, - спокійно промовив Сеярін.

- Саме так! - Підтвердив Зур, - а чим ми не гості на їхньому святі? Ви пам'ятаєте, як ми літали туди три роки тому з батьком? Ці танці на бокуні? П’яні енедріанці, яких ми обчищали прямо в натовпі?

- Ти божевільний! - Зі змішаним захопленням та сумнівом, вигукнула Енн. - Імперія охоплена війною, які можуть бути карнавали?

- Це помилкова думка, - усміхнувся Зур, притягуючи її до себе однією рукою, недбало цілуючи в губи, - я про божевілля. А карнавали на Енедрі проходять завжди, незважаючи ні на яке становище, ані на війну, ані на посуху – це їхні традиції, які колоністи вперто шанують. То що ви мені скажете?

- А що нам втрачати, живемо лише раз! - Усміхнувся Мак, - я «за»!

- Мовчання інших приймається за згоду. Ми летимо на Енедру! – ствердно констатував Зур.

…

- Енн! Енн, стривай, я хочу поговорити з тобою! - Наздоганяючи її, крикнув Ілай, коли вона вже майже підійшла до дверей своєї каюти. - Я прошу тебе!

Енн таки зупинилася, не обертаючись у його бік.

- Енн! - Ілай спробував розвернути її за плече. - Поглянь на мене. Ти сердишся?

- Мені… просто дуже важко. …Бути одночасно на твоїй стороні, і на стороні своєї сім'ї, – стомлено видихнула вона. - А ваше протистояння з кожним разом стає все небезпечнішим. Це погано скінчиться.

 - Єдине про що я прошу – не уникай мене! Я сам ніби у підвішеному стані, без сенсу та майбутнього, і ти – це зараз все на що я орієнтуюсь. На цьому кораблі я ніхто і назад вже ніяк. Я просто хочу бути упевненим, що ти все ще кохаєш мене! – його глибокі очі благаюче заглядали їй в душу. – Скажи мені що ще так.

Енн змучено опустила повіки, закусивши губу. Зітхнувши, вона знову глянула на нього й тихо прошепотіла:

- Я тебе кохаю Ілаю, для мене ти дуже багато значиш, але... своїм почуттям я вбиваю тебе. Не можу знайти виходу, просто якийсь жах, що стрибками мчить у чорну діру нашої з тобою нереальної долі.

Ілай з трепетом ​​притиснув до себе дівчину, ніжно погладжуючи пальцем по її щоці. Її близькість пронизувала його теплом та огортала спокоєм, і серце наповнювалося такою любов'ю, що, розриваючись, воно починало щемити від болю. Ця коротка вирвана наче вкрадена мить, торкаючись щастям, понесла їх далеко, в інший світ, що належить тільки їм обом. Дівчина, яку він кохав була поруч, але Ілай відчував, що вона боїться його поцілунку. Але опиратися бажанню було просто нестерпно! Він все ж таки притулився до її губ, ніби вириваючи у неї цей поцілунок.

- Я не можу без тебе, Енн! Я постійно думаю про тебе, не знаходжу собі місця. А коли бачу цього химера, на очі мені падає суцільна чорна пелена!

- Не муч мене, Ілаю. Нас не повинні побачити разом, відпусти, - благаючи, тремтячим від сліз голосом, вимовила Енн, відштовхуючи хлопця, з яким зовсім не хотіла розлучатися.

- Поцілуй мене і відпущу, - видихнув він, сумно посміхаючись. І не в змозі більше терпіти це катування, Енн ласкаво доторкнулася до його обличчя кінчиками пальців, та поцілувала довгим, наче прощальним поцілунком.

- На Енедрі будь обережний, Зур нічого просто так не робить. Я вибачу тобі будь яке непорозуміння, а він ніколи! - Прошепотіла вона, перш ніж сховатися у своїй каюті.