Глава 25

 Енн просто не могла втриматися, щоб не посміхнутися йому у відповідь. Він знову заряджав її своїм магнетизмом, обплітаючи зачарованими силами, надаючи їй стан невагомості, не роблячи при цьому нічого особливого.

– Не ти один дивився на зіркову карту. Я теж вивчила квадрат і зрозуміла, що нам хоч ненадовго, але треба розвіятися. Хоча б на кілька годин забути про війну та поневіряння. …Неподалеку Аквазан, чому б нам не скупатися в морі? Щоб не збожеволіти від усіх цих заплутаних вузлів потрібно дати собі перепочинок, отримавши хоча б мінімум задоволення, - в її сірих очах відобразилася чиста благаюча зворушливість, яка відразу затуманила чорний оксамитовий погляд Зура. Темні довгі вії здригнулися, коли він прошепотів:

- Мені буде достатньо й цього перепочинку, - його губи заволоділи нею швидше, ніж його руки. Але після кількох хвилин цього жадібного поцілунку, Енн таки вивільнилася, вперто нахмуривши брови:

- Цей перепочинок для егоїстів, таких як ми з тобою, а я говорю про всіх! Нашим братам потрібний відпочинок!

- Але Енн, на Аквазані блок пости Імперії! Нас засічуть і це вже буде не відпочинок, а чергове переслідування! Аквазан входить до складу Імперії і аквазанці теж, як ти знаєш, не прихильні до піратів. Їхні кораблі швидко літають, а гармати далеко стріляють, ці холоднокровні та скрупульозні виродки, нехай простить мене наш Сеярін, не заспокояться доки не заженуть нас або в метеоритний пояс це в кращому разі, або за межі свого квадрата прямо в лапи до імперців! – гаряче заперечив Зур, хоч у його очах вже затанцювали азартні іскорки.

- А ми як завжди змиємось. Ну, хоча б на годину, будь ласка! - Наполегливо прошепотіла вона, знову поступаючись його гарячим губам, вже не сумніваючись, що він погодиться з її ідеєю. Але, відсторонившись від неї, Зур хитро посміхнувся, і, не розтискаючи рук, вимовив у своїй владно-грайливій формі:

- Ах ти хитрий та спритний ґудзик! Що, думаєш пристебнула мене? Полонити мене та змусити жити з твоєї волі в тебе ніколи не вийде, жінко, але я згоден мах на мах. Ти поступаєшся мені – я приймаю твою пропозицію.

- Ах ти нестерпний химерський тиран! – хмикнула Енн, потершись об його плече кінчиком свого носа, відчуваючи, як їх обох знову затягує в ураганний вихор цієї змішаної пристрасті двох рас.

Він ніколи не говорив їй гарних ніжних слів, втім, як і вона йому, ніколи не освідчувався їй у коханні, ніколи не шепотів на вушко дивакуватих компліментів, нічого цього й не треба було. Енн, не знала, чи можна полонити химера чи ні, але вона точно знала, що Зур її любить. Варто лише подивитися йому в очі, і цього було достатньо, щоб відчути, що його тіло складається з її клітин, а його суть дихає її духом. Це було особливо помітно в хвилини, коли вона тонула в його обіймах. Хоч він і був з нею в людському образі, але на собі вона відчувала глибокі почуття іншої істоти, емоції химера, які вони дозволяли показувати лише найближчим, кого вважали своїм продовженням. Мабуть, це був одиничний випадок у всьому всесвіті, коли дівчина, яка належала до людської раси, стала продовженням саме химера, коли їхня сутність за їхнім бажанням зливалася воєдино, переплітаючись почуттями, наче два поєднані корені. У чомусь він був владним та навіть деспотичним, десь його бурхливі почуття наповнювали його суть до країв і він, втрачаючи над ними контроль, дозволяв собі знущальні та колючі фрази, іноді він був нестерпно впертий та егоїстичний, втрачав голову від люті, але ці спалахи ніколи не чіпали глибину його очей. Саме там був фундамент його справжніх почуттів. Енн багато пробачала йому, бо розуміла, що саме вона причина такої його поведінки. Зур ніколи не ґвалтував її своєю любов'ю, у різних, іноді незвичних для людського розуміння формах, він міг показувати, як вона потрібна йому, бувало наполягав, але ніколи він не примушував її силою. …Вона падала в цей вир сама, сама бажала того. Тому що забути час, проведений із ним було неможливо, ключі від її тіла належали Зуру. І навіть якщо якась частина її душі бунтувала проти його влади, решта линула до цієї загадкової істоти, бо через примхи їхньої долі, Зур став для неї найріднішим створінням у цьому величезному та нескінченному космосі.

- Сеяріне, друже, - сказав Зур, входячи в рубку, - у мене для тебе є новина. Повертай корабель до Аквазану.

- Це безглуздо, - кинувши короткий погляд на брата, відповів Сеярін.

- Я знаю, ти дуже обережний та розсудливий, але ми з Енн вирішили подарувати всім нам смак авантюри, щоб відволіктися від нескінченних поневірянь. Вашій сестрі захотілося відпочити біля моря, - знизуючи плечима, пояснив Зур, але це не означало, що можна порушити його наказ. - Жако, підготуй випускний відсік до посадки, зараз Енн замінить тебе за штурманським пультом. …А де наш гість?

- Він разом із Маком, допомагає йому відновити проводку у вантажному відсіку.

- Просто чудово, - задумливо буркнув Зур, - хоч якась від нього користь. Нехай поки що живе, подивимося, коли ми зможемо позбутися цього баласту нікому не зашкодивши. Але очей з нього спускати не варто. Я не маю наміру довго ділити із ним наше життя!

В очах братів промайнуло схвалення. Ілай однозначно залишався для них чужинцем, непрохано вторгнувшись у їхній світ. Вони чудово розуміли, що його присутність тільки ворушить тліюче вугілля гніву в душі їхнього вибухового та гарячого брата, але чого вони не могли зрозуміти, так це чому Зур прийняв солдата і досі терпить його.

А для Енн. … Якщо Зур був її корінням, то Ілай був сонцем, що дає тепло, і обидва вони дарували їй життя. Незбагненно... Тисячу разів вона ставила собі це питання: «Чому так?» Але відповіді не знаходила ані у навколишньому світі, ані у глибині своєї душі. Відповідь не приходила, і це продовжувало змушувати її мучитися від сумнівів у самій собі.

Розшукуючи Лакура, який чомусь не відповідав на сигнал передавача, вона випадково зіткнулася з Ілаєм у коридорному відсіку. Хоча чому випадково, рано чи пізно це мало статися, «бронтозавр» не був нескінченним лабіринтом.