Глава 16

 Енн не чула жодного їхнього слова. Вона знову блукала у темряві свого сну.

 «І вона знову втекла з останніх сил. За нею гналися солдати Імперії! Вони майже наздогнали її, озираючись, Енн бачила в їхніх руках спрямовану на неї зброю, вона чула їхнє прискорене дихання. Але раптом вона спіткнулася, впала та покотилася з кручі, перекидаючись у густій ​​високій траві. ...Солдати відстали, загубивши її слід. Вона відчувала запах трави та подих вітерця на своєму обличчі. Відчуття були настільки реальні, що Енн навіть відчувала, як її пальці вгризалися в землю, коли вона повзла по схилу. Злегка піднявшись від краю пагорба, Енн побачила страшну картину: солдати, оточивши Зура, забивають його ногами та литими палицями, ламаючи йому кістки. Затискаючи долонею рот, вона стримувала крики та ридання. Енн бачила, як вони тягнуть закривавлене майже неживе тіло її брата, а вона нічого не може зробити, не може завадити їм, відчайдушно чіпляючись за байдужу траву. Солдати тягли його в консервний бункер, який наповнював кріокамери. Ще мить і його заморозять живцем, відправивши до музею Правосуддя Імперії. Це було просто нестерпно, бути жалюгідним свідком загибелі близької людини! Не пам'ятаючи себе, Енн схопилася і помчала вниз, прямо до безжальних імперських псів! Впавши на його змучене тіло, вона знала, що помре разом із ним…».

- Зуре! Ні! Не чіпайте мене! Досить! - кидалася на ліжку Енн, поки міцні сильні руки не струснули її, вириваючи з лап цього жахіття. Побачивши його перед собою живого та неушкодженого, Енн обм'якла в його руках. Піддавшись пориву, радіючи, що це знову-таки лише сон, вона обвила його за шию, дозволивши Зуру посадити її собі на коліна.

- Як добре, що ти мене розбудив, було дуже страшно! Мені наснилося, що тебе вбивають! Від цих сновидінь я скоро збожеволію, - пробурмотіла вона, притиснувшись до нього чолом. - Я боюсь. Боюся знову заплющити очі і опинитися в якомусь пеклі.

- Не бійся, я не віддам тебе твоїм жахіттям, - прошепотів Зур, раптом легенько поцілувавши її в губи. - Я тут, ми всі разом, у безпеці, скоро все закінчиться. - Він притиснув її міцніше і його наступний поцілунок став більш відкритий та наполегливий, легко ламаючи опір ослабленої дівчини. Енн важко відсторонилася від нього, намагаючись оговтатися.

- Не треба, Зуре. Якось ми остаточно вирішили, що цього не повинно бути! Не починатимемо все спочатку, це безглуздо! - обурено, заговорила вона, намагаючись відштовхнути його руки, які продовжували її обіймати.

Зур усміхнувся, його голос звучав повільно й млосно, з одночасною впевненою твердістю:

- Починати спочатку? А я нічого не закінчував, моє ставлення до тебе не змінюється, Енн, незалежно від того, сплю я з тобою чи ні. Тоді я поступився волі Тіара, його людська логіка наполягала, що такі стосунки можуть зруйнувати сім'ю. Хоча я досі не розумію, як таке можливо, якщо ми навіки сповиті одним неподільним ланцюгом?! Ми вже й так сім'я. Ми належимо одне одному.

- Якщо ми будемо слідувати твоїм химерним інстинктам мати все, що тобі належить у прямому та переносному сенсі, то можна припустити, що я можу спати з батьком, з Маком, з усіма іншими братами! Але це неправильно, Зуре, це жахливо!

- Неправильно! - Згідно кивнув Зур, - немислимо навіть говорити про таке вголос, я б цього ніколи не допустив, я вбив би тебе за це. Але як ти сказала, я корюся інстинктам химера, а лідер має все, що йому належить: ресурси, відданість братів та сестер, він господар своєї території, і він забезпечуватиме всьому цьому захист. А в нашій сім'ї Тіар поступився лідерством мені. Так, ти моя сестра, але названа. Сестра по духу, а не по крові. А ще ти жінка, Енн. ...Моя жінка, - додав він пошепки, м'яко опускаючи її на ліжко. - Чи ти мене вже не любиш? – Зур, спершись на лікті, схилився над її обличчям.

 - Люблю з беззавітною відданістю та вдячністю, як брата. Я не можу сприймати тебе, як коханця. Я хочу любити тебе, як брата, як найкращого друга! - Вимовила вона з гіркотою.

Зур примружив свої красиві чорні очі, опускаючи шикарні вії, і знову, торкаючись її губами, прошепотів:

- Тоді я тобі не брат, Енн. І хіба тобі зі мною було погано? Коли ти робиш помилку, і все йде не так, як тобі хотілося, це приносить тобі лише страждання, тому що це був твій неправильний вибір. Все, що мучить тебе, треба забути, усвідомивши помилку. Забути та залишити в минулому. Ти ж розумієш, про яку помилку я зараз говорю? І якщо відкинути твої муки совісті з приводу нашої «спорідненості», хіба те, що ми належимо один одному змушує тебе страждати? - Зур говорив, продовжуючи покривати її легкими поцілунками. - Посперечаємося, якщо я залишуся зараз з тобою, жахіття тобі не насняться?

У Енн просто не залишилося більше сил чинити йому опір. Виснажена жахливими нічними страхами та своєю слабкістю, вона знову поступилася його владі над собою, відгукуючись на палкі поцілунки та ласку його рук. Це було дивне, незрозуміле людському розуму забуття, що приносить із собою почуття задоволення, захищеності та спокою.

Зур не обдурив її, вона заснула поруч із ним міцним здоровим сном. А він ще довго вдивлявся в її обличчя, задумливо пестячи її зап'ясток.

Вперше, прокинувшись за ці дні, Енн відчула себе набагато краще, хоча вона знала, що коли прокинеться, Зура поряд уже не буде. Спогади про те, що сталося минулої ночі щоразу перевертали її душу. Енн не могла розібратися, що діється з її життям, і як це все зупинити. Це був справжній капкан. Капкан неприборканих емоцій, сильних уподобань та нових відчуттів, що закралися в її серце. Вона вже не могла розібрати, де обов'язок, де розпач і де її місце в цьому вирі почуттів. Вона не забула Ілая, ні! Серце про це постійно нагадувало тугою. …Але Зур! Своєю поведінкою та таким своїм ставленням до неї, Зур вимагав зійти з цієї згубної дороги та залишити свою невдалу спробу кохання, яке нікому нічого доброго не принесе. …Вже не принесло. Енн торкнулася зап'ястя, але браслета там не виявилося. Веб-флеш, який вказує на місцезнаходження Ілая, зник! Вона почала нервово нишпорити по ліжку, перевертаючи все догори дриґом, і навіть не помітила, як у її каюту зайшов Лакур.