Глава 6

 Вона приземлила човен на єдиний рівний майданчик біля громіздкого корабля работоргівця.

- Давай, відчиняй негайно, я хочу в тебе дещо купити! – Енн почала колотити в обшивку люка.

- Коли мова заходить про гроші, я розумію будь-яку говірку всесвіту! - відповів їй торговець, з'явившись в отворі відчиненого люку, такий самий безглуздий та великогабаритний, як і його корабель.

- Нещодавно в тебе були мої брати, - не даючи йому схаменутися, заговорила Енн, - Я хотіла б ще раз поглянути на твій товар.

- А в тебе є талани, дівчино?

- Гадаю, що вони заплатили тобі достатньо, аби дивитись на це три доби! Але якщо я захочу когось купити, то маю ось що! - І вона вийняла з-за пазухи маленький мішечок. - Тут яшварські алмази, це краще за талани, адже так, торговцю? Веди мене, ми втрачаємо час!

В очах торговця блиснула радість наживи, солодко посміхнувшись, він пропустив дівчину всередину. Полонені сиділи на підлозі вантажного відсіку. На кожного з них був одягнений хомут, затикаючи рот та знерухомлюючи руки, а ноги були просто прикуті до масивного кільця, пригвинченого до підлоги. Але хомут не завадив Енн розглянути того, кого вона вже впізнала. То був Ілай! Тепер вже без жодних сумнівів.

- Скільки? Скільки ти хочеш за це? - Тицьнула вона в нього пальцем, напускаючи на себе недбалість та огиду.

- Двісті таланів! Або камінці!

- Ну ти й нахаба! За такі гроші можна придбати цілий острів! Хто дасть тобі стільки за імперського солдата, ти збожеволів? Таких неохоче беруть, ніхто не хоче зв'язуватися з імперськими чистильниками. Скидай ціну або не бачити тобі камінчиків! – По діловому відмахнулася від нього Енн.

- Але ж тобі він навіщось потрібен, - хитро посміхнувся торговець, примруживши свої й без того вузькі очі на пухкому обличчі.

- Тоді залишайся ні з чим! - Скривившись, кинула Енн, збираючись йти.

- Стривай, сто п'ятдесят моя остання ціна! Зі щирої симпатії до тебе! - торговець з надією та нетерпінням зазирнув їй у вічі, майже вже відчуваючи у своїй пухкій руці дорогоцінний холод неограненого каміння.

Енн дістала зі свого мішечка кілька середніх камінчиків і засунула їх йому у долоню.

- Ось, все, що ти заслужив. Відстібайте його і давай мені ключ від хомута! - відрізала вона, з презирством дивлячись у ці каламутні та продані очі.

Продавець невдоволено зітхнув та простяг їй ключ. Його спільники відстебнули бранця від кільця, підводячи полоненого офіцера прямо до дівчини.

- Допомогти доставити на корабель?

- Сама впораюсь! - Енн підхопила Ілая під лікоть, і потягла його за собою до свого човна.

Коли вони вже опинилися всередині за міцно задраєним люком, тільки тоді вона набралася сміливості і подивилася в ці повні нерозуміння та здивування очі. Енн вставила ключ, і хомут послабив хватку, дозволяючи Ілаю позбутися його.

- Ти живий, Ілаю! - Видихнула вона, розглядаючи його неголене та пом'яте обличчя.

- Краще б я помер! - І він заглянув їй у душу з такою невимовною тугою, що в Енн збилося дихання.

- Я... випадково опинилася серед біженців. Знаю, ти нічого не розумієш, але повір, я хочу допомогти тобі... врятувати тебе. Далі, хоч би що ти не побачив і не почув – пам'ятай, що я намагаюся тобі допомогти. Нема часу все пояснювати, треба повертатися на корабель. Ти тільки вір мені! – палко промовила вона.

 - Ти живеш серед піратів?! - з гіркотою спитав він, усе ще вдивляючись і вдивляючись у її обличчя, з жахом намагаючись зрозуміти, що відбувається.

- Тепер ти зневажаєш мене? - Невесело посміхнувшись, прошепотіла вона. Ілай довго не відповідав, уважно вивчаючи застиглий вираз її очей:

- А я мушу? – Так само тихо спитав він, повільно торкнувшись її руки.

- Там, на кораблі мої брати... мої названі брати. Вони моя родина. Нас усіх виростив пірат на ім’я Тіар. Тепер його викрали і ми шукаємо нашого батька. А вийшло, що натомість я знайшла тебе. - Енн важко зітхнула. – І вони мене точно не зрозуміють. Один із моїх братів – химер, тому я прошу тебе, намагайся ні про що не думати, не викликай емоції чи спогади, думай про щось нейтральне, інакше почнеться справжнє жахіття. Буде дуже складно, але я постараюся тебе витягнути, навіть якщо іноді я не буду схожою на себе.

- Та я вже й не знаю, яка ти є насправді. Я й раніше цього не знав, не встиг зрозуміти, яка ти, - прошепотів Ілай, продовжуючи стискати її долоню.

- Ні, ти повинен знати, - Енн дивилася на нього благаюче, з надією зловити в його погляді розуміння. – Тоді на базі… я була щирою. Все, що було… було по-справжньому. Тільки сказати тобі правду тоді я не могла. Так склалося, що ми опинилися в різних таборах, з різними поглядами та ставленням до ситуації, але… - Енн замислилася, не в силах підібрати далі потрібних слів. - Я ж казала тобі, що ти вибрав не ту партнерку! - Вона опустила голову, але Ілай м'яко підняв її за підборіддя, провівши пальцями її губам.

- А я не сказав, що шкодую, - промовив він. - Я теж був перед тобою самим собою.

- Ще раз скажу, що буде дуже важко, але можна подолати будь-які перешкоди крім смерті. Адже так, солдате? - І вона міцно обійняла його, притискаючись до його грудей. - Я маю надіти на тебе це знову.

- Ще раз нагадую, намагайся контролювати свої емоції. Що тепер буде?! - Енн на секунду заплющила очі. – Господи, допоможи мені! – І вона відчинила люк, заводячи за собою Ілая вже у випускний відсік «бронтозавра».

Першим, що вона побачила – було обличчя Мака, яке витяглося від подиву. З боку пролунав жахливий сміх Зура і його холодний тон, прокрався їй за комір:

- Мене вразило вже те, що у работоргівця можна купити дрібнички! Але тепер ти добила мене остаточно, Енні! - Він перегородив їй дорогу. Зур кинув на Ілая гидливий погляд і, піднявши брови, подивився на Енн. Він дивився на неї, як голодний удав дивиться на маленького кролика:

- Навіщо ти притягла сюди цього імперця? Ні, ні, ні, не відводь очі, Енні. Що це означає? Постарайся переконати мене і на цей раз! Починай говорити, інакше я придушу тебе! - Його пальці боляче вп'ялися їй у плечі. Зур легко підтягнув тендітну Енн до себе, з якимось садистським інтересом вивчаючи її обличчя.