День 140 (16 липня 2026)

Ого! Сьогодні вже 140-й день марафону, а це означає, що залишилося ще сорок днів і всього 4 заміри. Перший із цих чотирьох буде вже у вівторок!

А сьогоднішній ранок розпочався з прогулянки всією компанією на озеро. Наша компанія — це ми з чоловіком, Гєруська та хазяйка нашого дружбана Вела. Йти туди далеченько, але на свіжих силах ми дійшли без пригод. Хіба що спускатися до самого озера довелося по доволі крутому схилу, де після дощів розвезло багнюку, тож я з'їжджала майже на жопці.

Взагалі, я страшенно боюся крутих спусків. Це мій давній страх із дитинства, коли ми дітьми бігали в яру: я тоді спускалася, перечепилася й клубком покотилася з гори. Відтоді кожен такий спуск для мене — випробування.

На озері наші хвостаті дружбани досхочу наплавалися, ганяючись за м’ячиками, а я знімала відео на пам'ять. Потім чоловік вирішив окунутися, і тут миттєво активувалася команда «Чіп і Дейл»! Собаки разом кинулися рятувати його й витягати з води,А витягали вони його так: попливли до нього і почали кружляти навколо, підштовхуючи до берега. Гєра героїчно пропонувала свій хвіст як рятувальний буксир, а Вел пильно стежив, щоб чоловік плив чітко до суші, і майже підганяв його. Вони не виходили з води, поки він повністю не опинився на березі.

Але на цьому рятувальна операція не закінчилася! Собаки уважно стежили за кожним його кроком, щоб він знову не надумав лізти у воду. Навіть коли чоловік пішов перевдягатися в кущі, ці два волохатих наглядачі не зводили з нього очей — контролювали, що він там робить і чи не збирається знову кудись шубовснути. Одним словом, провели час неймовірно весело.

Додому поверталися вже іншою дорогою, де довелося підніматися вгору, тож сьогодні ми побули ще й трошки скелелазами. Прийшли додому втомлені, але в чудовому настрої. Поснідали, як завжди, за графіком. На вечерю планую запекти рибку, зварити картопельку та накришити корисних салатів із капустою та селерою.