День 63, експериментальний (29 квітня 2026 року)

Ранок розпочався як завжди: я вийшла з собакою раніше за чоловіка, і ми почимчикували до лісу. А там — зелень навкруги, проглядає сонечко, тиша та спокій. Побродили, повернулися додому, виконали всі вранішні ритуали.

Я зробила собі хліб із висівок, попила кави з цим хлібом, крем-сиром та ікрою мойви. Взагалі-то я притримуюсь одноманітних сніданків: полюбляю каву з сиром та ікрою, а до них — чи то млинці, чи просто вівсяномлинець, або хліб із висівок, або сирна запіканка. Хоча інколи хочеться чогось і серйознішого.

Сьогодні в мене буде експеримент — хочу відтворити те бурякове варення, що ми їли у «Трипіччі». Дуже воно мені сподобалось! Тож помила та поставила запікатися у духовці буряки, сама збігала в магазин докупити необхідне. Як тільки буряки будуть готові — почну чаклувати.

Таки провела експеримент із буряковим чатні. Запекла буряк, підготувала цибульку, лимон та імбир. Усе це прокрутила в блендері, щоб була однорідна маса. Запечений буряк теж змолола у подрібнювачі та поставила в чавуні тушкуватися, додавши трохи копченої паприки, води та цукрозамінника. Тушкувалося воно доволі довго, дві години, але на смак вийшло дуже схоже на те варення, що ми їли у «Трипіччі».

Щоправда, я зробила помилку: треба було брати сирий буряк, терти його на дрібну тертку і тушкувати одразу. Тоді б він і за текстурою був такий самий. Та й чогось я таки недоклала — смак дуже близький, але не один в один. Списую все на те, що робила навмання і все пробувала на смак. Точного рецепта в мене немає і навряд чи буде, бо хто ж мені його надасть? Дала спробувати старшій доньці — вона теж каже, що схоже, але чогось ніби не вистачає. Та я все одно рада: тепер у мене є класний пікантний соус до страв із м’яса та риби.