Глава 14

Елоїза 

Знову прокинулася виснаженою. Здається, з кожним днем стає тільки гірше: слабкість навалюється ще дужче, руки тремтять. Мені вже справді страшно. Я хоч не помираю? Треба було ще вчора вислухати того блохастика... Що він зі мною зробив? Це якась вовча хвороба, яку я підчепила під час танцю? Як тепер іти на навчання, а потім на роботу, якщо я навіть підвестися не маю сили?

​— Еллі, ти чому не встаєш? Знову зле? — стурбовано запитала Міа, зазираючи мені в обличчя.

​— Так... Мабуть, сьогодні я нікуди не піду. Краще відлежуся, може, полегшає, — тихо відповіла я. Кожне слово давалося з величезними зусиллями.

​— Давай покличу іншого цілителя? З міста? — вона сіла на краєчок ліжка і взяла мене за руку. — Ти така бліда... Еллі, мені страшно за тебе. Давай я залишуся, раптом стане зовсім погано?

​— Ні, йди. У тебе скоро два іспити, тобі не можна пропускати, — я спробувала надати голосу твердості. — Все добре. Я сьогодні дізнаюся, у чому проблема. Просто почекай до вечора.

​Я не хотіла вплутувати сюди Кайана раніше часу, але зрозуміла, що без пояснень Міа не заспокоїться.

​— Де саме ти маєш про це дізнатися? — здивовано примружилася вона.

​— Кайан хоче щось розповісти... Він знає, що зі мною, — ледь чутно промовила я. У подруги очі на лоб полізли.

​— Принц?! То ти щось від мене приховуєш? Елоїзо, ти що, мені не довіряєш? — вона миттєво образилася, схрестивши руки на грудях.

​— Звісно, довіряю! Просто поки що не було чого розповідати, одні здогадки. Сьогодні я тобі все викладу, як тільки сама розберуся. Йди на уроки, бо запізнишся, — я слабко всміхнулася і стиснула її долоню.

​Вона кілька секунд мовчки вдивлялася в мої очі, а потім важко зітхнула:

​— Добре. Але якщо нічого не розкажеш, я сама піду шукати того пухнастого і питатиму вже в нього. Повір, я його дістану!

​— Домовилися, — видихнула я. — Дякую, що турбуєшся. Я тебе так люблю.

​Я з зусиллям підвелася на ліжку й обійняла подругу. Вона міцно притиснула мене до себе, наче намагаючись передати частинку своєї енергії.

​— Я не буду замикати кімнату, раптом тобі знадобиться допомога, — вона відсторонилася і піднялася з ліжка. — Відпочивай. Побачимося після занять.

Міа пішла, а я, сама не помітивши як, знову провалилася в глибокий сон. Мене розбудив легкий лоскіт, над обличчям кружляв магічний метелик. Вісник. Мабуть, від Мілени. Я обережно торкнулася його крилець, і кімнатою розлився її голос:

​«Елоїзо, навіть не знаю, як описати мій стан після твого вісника. Я шокована і це ще м'яко сказано. Те, що ти розповіла про принца, ситуація справді непроста. Але я впевнена, що він закохався в тебе. Бо навіщо йому інакше стільки зусиль, щоб бути поруч? Тим паче я чула про нього раніше. Ерік розповідав, що сам принц Азару особисто визволяв полонянок і переправляв їх сюди, під захист нашого короля, та він дуже схвально відгукувався про нього. Тож я думаю, що він не несе для тебе загрози. ​Але все одно будь обережна. 

Якщо ти справді щось відчуваєш до нього, то слухай лише своє серце. Навіть якщо інші не схвалять твій вибір, пам’ятай: це твоє життя, і тільки тобі вирішувати, з ким його пов’язувати. Доля — дивна річ, ми ніколи не знаємо, де і в кому зустрінемо свою половинку.

​Прошу тебе, не вихлюпуй на нього всю свою ненависть. Його батько особисто покарав винних стратою. Не всі вони там монстри. А ті, хто чинив жахіття, вже отримали своє. Відпусти це минуле, Елоїзо. Інакше воно отруюватиме твоє теперішнє, і ти ризикуєш втратити щось значно більше, ніж спогади. Ти можеш втратити своє майбутнє.

​Дай йому все пояснити, а вже потім вирішуй. І обов'язково повідом мені, бо я хвилююся. Сумую за тобою і чекаю на зустріч. Дрейк буде щасливий побачити свою тітоньку. Бувай».

Я лежала ще довго, знову і знову прокручуючи в голові слова Мілени. Відпустити минуле... Чи зможу я? Не знаю. Подивимося, чим закінчиться сьогоднішня зустріч.

​«Закохався»... Пф. Принц перевертнів закохався в мене, колишню злодійку. Звучить як якийсь безглуздий жарт. Щось мені зовсім у це не віриться.

​Полежавши ще трохи, я змусила себе встати й піти в душ, сподіваючись, що вода допоможе прийти до тями. Іноді це справді рятувало. Але не цього разу. Щойно я збиралася вийти, голова пішла обертом, а в очах стрімко потемніло. Спробувала вхопитися за раковину поруч, але промазала та скинула кілька пляшечок на підлогу. Тіло вмить стало чужим, неслухняним. Я відчула, як підлога вислизає з-під ніг, і приготувалася до удару... але впасти не встигла.

​Чиїсь сильні руки підхопили моє мокре, оголене тіло й кудись понесли. Свідомість остаточно згасла, і я провалилася в темряву…