75

​***Міра***

​Раніше я б, не замислюючись, подумала, що випробування сили має пройти Фантом. Але, враховуючи останні події, сильно сумнівалася в цьому. Поспіхом окинувши його поглядом, помітила ледь помітне тремтіння пальців на руків'ї меча. Демон ще не повністю відновився після отрути Птахів Судного Дня. Він, звісно, намагався не показувати цього, але слабкість усе одно відчувалася в його поставі. Та й не слід забувати про нещодавній бій — нехай то були лише рослинки на лапках, але на них теж витратилася енергія.

​— Міро, я знаю, про що ти думаєш, — голос Фантома був напрочуд спокійним, — просто довірся мені.

​Мабуть, я надто гучно думала у себе в голові, оскільки не минуло й кількох секунд, як демон нагородив мене невдоволеним поглядом.

​— Рибко, не записуй мене в лави слабаків, — промовив він із викликом.

​Певно, його все ж зачепив мій скептицизм.

​— То хто буде боротися з Каліопом? — нудьгуючи, запитав Хорол.

​— Аррр! — загарчало чудовисько, ніби піддакуючи.

​На додачу воно так гупнуло своєю велетенською лапищею, що земля вкотре здригнулася. Якби вона була живою людиною, певно, уже тремтіла б від жаху.

​— Зачекайте, нам необхідно порадитися! — поспіхом буркнула я, хапаючи князя за рукав мундира.

​— Ні, — чоловік різко вирвав руку з моєї хватки. — Ми не будемо радитися, тому що рішення вже прийнято.

​— Ким це «прийнято»?! — стиснувши вуста в тонку лінію, я уперто склала руки навхрест. — Чи не принциком, у якого сил залишилося тільки на те, щоб стояти, а він рветься до бою? Ти подивись на це чудо-юдо! Воно тебе раз лясне — і ти покотишся! І справа тут не тільки в нашому програші, хоча й він відіграє не останню роль, — буркотіла я повчальним тоном. — Та й потім буде випробування на розум. Хто у нас тут такий хитрий, як не ти? Сама доля велить тобі, принцику, утриматися від цього бою!

​Чомусь мені здавалося, що палка промова, яка вилетіла з мого рота, мала б уразити Фантома. Однак, дивлячись на його скептично вигнуту брову й фірмовий погляд у стилі «все буде по-моєму», напрошувався лише один-єдиний висновок: сьогодні я або втрачу свого демониська, або станеться диво й він переможе. У що я майже не вірила.

​— Час вичерпано! — вкотре нагадав про себе страж Лісу Страхів. Хорол махнув рукою в бік монстра: — Починайте бій.

​— Гей, ми ще не вирішили! — заперечила я. Збоку здалося, що з мого горла вирвався справжній ультразвук, який тонким писком прокотився лісом.

​— Вирішили, — гримнув князь, виступаючи наперед.

​Одним різким рухом він потягнувся до піхов, рвонув меч на себе і змахнув клинком, який миттєво спіймав сяйво сріблястого серпа.

​— Я приймаю виклик! — вигукнув він, стаючи в бойову стійку.

​Каліоп важко затупотів назустріч своєму крихітному — порівняно з ним — супротивнику. Його очі, відтінку вогнища, що згасло від сильного вітру, злісно блимнули. Щоб часом не стати випадковою жертвою у цьому страшному протистоянні, я поспіхом відскочила вбік. У голові промайнуло стільки думок, що я вже не знала, за яку вхопитися, аби не збожеволіти від хвилювання.

​А тим часом бій розпочався. Фантом випустив свої могутні крила і злетів у повітря, замахнувшись мечем. Але Каліоп помітив його раніше, ніж чоловік встиг зробити бодай щось. Важка, наче кам'яна брила, рука відкинула демона вбік так легко, ніби він був лише набридливою комахою.

​— Ой! — зойкнула я, закриваючи рота долонею.

​Подумки я прикликала магію води, і щойно на моїх пальчиках заіскрилися перші блакитні блискітки, над вухом грізно пробасив Хорол:

​— Якщо зробиш це — я власноруч знищу твого демона. Це його бій.

​— Але хіба ви не бачите?! — розпачливо закричала я. — Цей Каліоп... він же мокрого місця не залишить від Фантома!

​І ніби на підтвердження моїх слів, князь не встиг навіть піднятися з землі, куди його відкинуло чудовисько. Він лише закрився крилами від наступного нищівного удару. Але сила Каліопа була колосальною — він просто змів чоловіка зі свого шляху, змусивши його відлетіти на кілька метрів.

​Невже ми справді програємо й ніколи не повернемося з Лісу Страхів?..