37. Яр. Все так склалося...

Я підʼїхав до кавʼярні за десять хвилин до обумовленого часу.

Мене дратувало, що Юля проводила так багато часу з Артемом. І що це ще за назва "Кохання і книжки"? Ну невже не можна було піти в якесь адекватне місце? Вона ж сама весь час казала, що вони тільки пишуть разом…

Юля разом із Артемом вийшли з кавʼярні рівно о десятій. Вони знову сміялись, він поклав руку їй на плече, а потім чмокнув в щоку. Значить, моїм фанаткам мене чмокати не можна, а зі своїм дружком все дозволено? 

Юля помахала йому і рушила до машини, відчинила дверцята, сіла поруч зі мною і засміялась:

— Чому ти такий наїжачений?  

— Ніякий я не наїжачений, — я насупився. — Коли ви вже допишете свою книгу?

— Артем казав, тижнів через два, — безтурботно сказала вона. — Правда потім ще доведеться редагувати…

— Зрозуміло, — я кивнув і завів машину, а коли ми вже їхали по дорозі, додав. — Ну, працюйте. Я теж маю роботу. 

— Яку? — запитала Юля. — Побачення? Чи щось нове знайшов? 

— Поки не дороблю замовлення на побачення, не буду шукати нічого нового, — я усміхнувся. — Ну, там добре платять. Скоро вже і другу половину суми видадуть. 

— Ясно, — вона ледь насупилася.  — Ну, ти маєш право робити все, що хочеш. Я не можу тобі забороняти. 

— З наступною зустрічаюсь завтра, вона може тільки о сьомій тридцять вечора, — продовжив я. 

— То ти мене завтра не забереш?

— Точно, може і не встигну, — погодився я. 

Насправді я збирався все одно забрати її, але мені хотілось, щоб Юля теж приревнувала. От тільки є велика різниця. Я зустрічаюсь з різними дівчатами і ніколи не маю з ними другого побачення, а Юля весь час зустрічається з Артемом…

— Ну, тоді, мабуть, Артем мене проведе, — сказала Юля, дивлячись мені в очі…

*** 

Певно, оцей третій келих був зайвим. Ще з першого в голові почала крутитись думка про Юлю і Артема, який, як змій спокусник, так і чекає, коли ми з нею посваримось. 

Час вже пізній, туди-сюди і треба б було забирати Юлю.

— Відвезеш мене додому? — запитала моя сьогоднішня супутниця. 

Я подумав, що якраз маю встигнути, глянув на телефон, він розряджався, але заряду мало вистачити.

— Добре, відвезу… 

Коли ми з Машею підʼїхали до її будинку, вона зазирнула мені в очі і раптом торкнулась долоні. В голові трохи паморочилось, певно, не треба було сідати за кермо під алкоголем. 

— Машо, я зайнятий у мене є…

От тільки договорити вона мені не дала. Стиснула долоню і подалась вперед, до моїх губ і поцілувала, а тим часом телефон в моїй кишені задзвонив…