13

Ключі вже лежали у вільному доступі, але на свій подив, я вже не рвалася на вихід, як раніше. Методи його виховання спрацьовували надійно і планомірно. Аскетизм, свого роду, який, на його думку, йде мені на користь. Для себе я навіть відзначила плюси такого існування. Пішла тривожність, я стала спокійнішою і впевненішою в завтрашньому дні. У мене є їжа, дах над головою і коханий чоловік, який настільки сильно піклується про мене, що в декого способи такої турботи викликали б шок і здивування. Але тільки не в мене. Я вперто вірила, що все нормально, що в моєму випадку все так і має бути.

  -Я залишаюся на нічне чергування і буду завтра вранці... До обіду, швидше за все. - повідомив він мені перед відходом.

-Ти раніше не чергував по ночах, а як же твоє особливе харчування? У мене нічого не готово заздалегідь...

   Я турбувалася лише про це, бо знала, що можу отримати докір, а то й покарання у відповідь, якщо я не виконувала його вимоги.

-Ти занадто зациклилася на моєму харчуванні... - раптом кинув він ніби ненароком.

-Я правильно розчула?

  Я не вірила своїм вухам.

-Ні чи це не ти мечеш іскри щоразу, якщо щось не готове?

  Він зі здивуванням подивився на мене і навіть із часткою співчуття.

-Ти перебільшуєш... Для мене головне, щоб ти була поруч зі мною.

-Я все ж таки не зрозумію, ти іноді такий запальний, чіпляєшся до мене через дрібниці, ніби я скоюю несусвітні гріхи. Вичитуєш мене за найменший промах і іноді... Іноді мені здається, що ти можеш підняти на мене руку... - майже заїкаючись, заговорила я.

-Я люблю тебе! Якби не любив, ти б не жила в моєму домі. Я повністю довірив тобі себе і своє здоров'я, а для мене це важливо, а ще важливіше, що ти поруч.

-Я теж люблю тебе.  Але все ж, ти суворий до мене. Я боюся думати про це, але мені здається, що ти користуєшся моїм становищем. Користуєшся тим, що я кругла сирота, що одна в цьому жорстокому мегаполісі. Що крім танців у стрип-клубі, я більше ні на що не здатна. Іноді мені здається...

-Люба! Чи не забагато слів «здається»? ти сама й відповідаєш на свої запитання! Тобі тільки здається! Ну хіба тобі погано зі мною?

-Справа не в тому... Ти не розумієш мене... - розчаровано сказала я, поправляючи краватку на його шиї.

-Я тобі відкрию один секрет! - загадково видав Олександр.

-Секрети, сюрпризи, таємниці на кожному повороті! З тобою не засумуєш! - вигукнула я.

  Він мило посміхнувся і притягнув мене до себе.

-Я бачу тебе наскрізь. Ти передбачувана настільки, що я можу спрогнозувати твої дії та думки з вражаючою точністю. Крихітко, іноді я думаю, що сам всесвіт піклується про тебе персонально, пославши мене на твоєму шляху. І я щасливий! Щодо домашніх обов'язків, я не договорив. Адже ти жінка і це - твоє призначення. Мало того, я хочу, щоб ти народила мені сина. Але поки ще рано планувати зачаття, всьому свій час!

-Ти хочеш дитину? - захоплено прошепотіла я, віддано заглядаючи йому в очі.

-Ще як! - він глянув на годинник, змазано мене чмокнув у губи і вирушив на роботу в нічне чергування.

     Його останні слова про дитину не виходили в мене з голови весь день і до вечора. Зв'язка ключів, які він залишив мені, була без ключа від тамбура із залізними дверима. Я так і не змогла вийти на вулицю. Мені хотілося пройтися і порадіти весняному сонечку. Але на весь цей час моєю прогулянковою локацією залишалася простора тераса на восьмому поверсі, де ми жили. 

    Я відзначила і плюси цієї тераси. Шезлонг із парасолькою та гойдалка-лавка чудово скрашували моє дозвілля за чашкою кави чи свіжовичавленого соку.

    Галас і метушня внизу, для мене були свого роду кінозалом. Я годинами спостерігала за міською метушнею, низками машин, що стирчать у заторах, людей, що біжать на роботу, і щиро співчувала їм. На що мені скаржитися? Я вдома! Мені нікуди не треба бігти і занурюватися в липку метушню великого міста. Зараз зроблю всі справи по дому і зможу навіть картину продовжити писати. Це було моєю віддушиною. Малювати я любила і на щастя, це моє хобі підтримував мій коханий Олександр. Тихе, розмірене життя звичайної домогосподарки! Але з до біса чарівним і неприборканим чоловіком. А сварки на порожньому місці? Ну в кого вони не бувають? У житті не у всіх все гладко і багаті теж плачуть, і бідні чергують своє буття з темної на білу смугу.