Квиток в один бік

Я вирішила їхати потягом, але й уявити собі не могла, яким квестом для мене виявилося придбати квиток. Спочатку на сайті вибиває помилку при спробі оплати. Коли ж зрештою ця помилка зникла, мені починає систематично вибивати, що квитків немає. Я відчайдушно намагаюся придбати будь-який квиток у потрібному мені напрямку. Змінюю день, час. Шукаю рейси з пересадками, але все дарма.

Якщо щось і з’являється, зникає перш ніж я встигаю хоча б кліпнути. В якийсь момент я мало не жбурнула телефон об стіну. Останні дні й так на нервах, а ця гонка за квитками справді може мене добити. Або я уб’ю когось, або треба їхати авто.

Спробувала ще раз — марно. Довелося здатися та підрахувати, скільки витрачу на пальне.

Зате речей можу взяти більше.

Зібрала майже увесь свій гардероб. А решту одягу і декор Аня запропонувала поки перенести до її кімнати. Моя ж кімната залишилася повністю порожньою. Хто його знає, що станеться, поки мене не буде. Та й невідомо, що в Тіни в голові.

Я щиро раділа, що в цій суперечці Аня прийняла мій бік, хоча і почувалася дивно через те, що Тіна наїхала і на Аню, коли та відкрито стала мене захищати. Я нікого не хотіла перетягувати на свій бік, тим паче що Аня і Тіна були знайомі набагато довше між собою, ніж зі мною. Та Тіна справді дуже змінилася з моменту нашої сварки: спочатку пробувала наїжджати на мене, потім, коли Ані це набридло і вона відкрила рота, Тіна почала нас ігнорувати.

— От заздрісна куриця, — злісно вигукнула Аня, коли я пішла у ванну, щоб забрати свої засоби гігієни, і на мене вискочила Тіна. Колишня подруга навіть не глянула в мій бік, ніби я вже поїхала.

Аня ж відколи дізналася, що я їду, ходила за мною. Вона просила дзвонити їй, писати про все, що зі мною буде відбуватися. Подруга раділа за мене, але водночас і хвилювалася. Та принаймні не пробувала мене переговорити. Але думаю, що я б швидко здалася, якби вона хоча б рот відкрила про те, щоб я залишилася. Та Аня не все знала з того, що сталося останніми днями.

— Люба, все буде добре. Я сподіваюся, що їду зовсім не на довго. Та й ніхто не чекатиме мене на роботі довше кількох днів. А в мене ж постановка.

— Всі питали, що сталося? — зізнається трохи винуватим голосом Аня.

— Дай вгадаю, Тіна вже пліткує.

— Ага, — підтверджує те, про що я вже і так підозрювала. Та багато думати над такими дрібницями немає часу. Останнім часом моє життя перевернулося гори дригом.

— Ну і нехай. Ти краще скажи, чи точно нормально, що я залишила так багато речей у твоїй кімнаті.

— Звісно, що нормально. І думаю, що коли ти приїдеш, хтось із нас переїде. Сподіваюся, що ми знайдемо собі житло краще цього місця.

— Можеш поки промоніторити ринок, а якщо знайдеш щось годяще, кидай мені.

— Згода, — каже подруга.

Дивлюся на годинник і розумію, що якщо не хочу потрапити в кляті затори, краще виїхати зараз. Беру останню сумку, в яку скинула все підряд, і йду до виходу.

— Не виходь за мною, — прошу її. Не хочу, щоб ще й сусіди носа пхали до моїх справ.

— Тоді щасливої дороги, — бажає подруга і міцно обіймає мене.

У цей момент у голові проноситься зовсім непрохана думка про те, як швидко близькі люди стають чужими.

Тіна навіть носа з кімнати не суне.

Всередині новою хвилею накочує хвилювання. Для мене це ризикований крок. І, чесно зізнатися, ніколи б не погодилася на це, якби того ж таки дня з номера, який дзвонив, не прийшла смс. Я навіть перевірила. Мою картку поповнили на солідну суму. З смс я зрозуміла, що це лише частина. Але я так до кінця і не розібралася, що саме маю зробити.

Просто зараз почувалася так, ніби тікаю від минулого життя, від божевільного колишнього, від заздрісної подруги. Від болю та всього, що сталося. Але все ще переконую Аню, що це ненадовго і що маю намір повернутися. Я й сама в це вірю.

— Люба, не сумуй, все буде добре. Я завжди на відстані дзвінка. Якщо Тіна допікатиме, пошли її до біса. — Міцно обіймаю її, і перш ніж дозволю собі знову розклеїтися, швидко спускаюся сходами, пакую та перевіряю речі. Лише мить даю собі, щоб передумати, перш ніж завести двигун.