Де цвіте кохання

Розділ 2 (Ілон)

Її чорні локони відблискували у світлі ліхтарів будинку. Моя привітна дівчинка зустрічала гостей на веранді, гостинно запрошуючи всіх пройти в середину.

— Привіт, моя зимова квітко, — як завжди лагідно мовив я до неї. Щоки омеги одразу ж почервоніли від простого компліменту.

Тільки зараз я помітив, що Алія дійсно стала дорослою. Вона й поводилась в суспільстві по-іншому. Її стан, її манери, те як вона себе подавала іншим казало про те, що тепер це була доросла омега. Спокійна, але видно було, що й характер мала.

Така Алія могла привертати багато уваги від альф. Увесь час, поки вона дорослішала, я намагався проводити якомога менше часу в зграї. А після шістнадцятиріччя й зовсім втік.

Хоч ми і були істинні, але я не бачив необхідності знаходитись поруч двадцять чотири на сім. В цьому просто не було потреби. Для того, аби завоювати дівчину, не обов’язково було крутитись перед її очима. 

— Привіт, — несміливо відповіла вона мені. 

Коли з’явилась ця її боязкість та сором’язливість в моїй присутності? Мене не було всього лише місяць. Що могло трапитись, що ця маленька войовнича омега перетворилась на ніяковіючу дівчину,  коли до неї звернувся альфа, що з все життя був поруч з нею?

Я зловив її холодну руку у свої,  зігріваючи, бо відчув настільки вона замерзла. Дівчина посміхнулась, не приховуючи задоволення. Сьогодні тільки вона була в центрі подій.

— Ходімо в середину, ще ж не весна, ти на бурульку перетворишся,— спробував, жартуючи, затягти її всередину. Але Алія не була б Алією, якби не була б такою впертою, тому вона замотала головою, приговорюючи, що чекає ще на Дамірових відприсків. Вона не так висловилась звісно, але суть від того не змінилась.

— То я почекаю з тобою. Ми давно не бачились, — спробував залишитись поруч, однак і тут вона мені відмовила.

— Ти заходь, батьки всередині. Дідусь з бабусями теж. Я знаю, що хлопці скоро прийдуть, тоді вже з ними і зайду. Негарно буде. Та й хочу подихати свіжим повітрям. Там так багато люду зібралось, жах просто. Нічим дихати навіть, — мовила вона, уникаючи моїх дотиків.  Вона ж відверто відправила мене до інших, ніби я не був важливим гостем.

Цікаво, що тут відбувалось, поки мене не було?

Заходив  я всередину під уважні та дещо розчаровані погляди всіх присутніх. Ну, так, звісно, я все розумів, не мене вони хотіли побачити, але мали те, що мали.

— Доброго вечора, шановні, — промовив він.

Алія мала рацію,  тут зібралась вся зграя, багато народу для такого невеликого будиночка. Але сказати чесно, я був приємно вражений, омеги добряче попрацювали над оформленням. Увесь будинок майорів різними барвами, створюючи атмосферу свята.

— Ілоне, — підійшла до мене Варвара, притримуючи свій живіт та спробувала обійняти, як тільки в неї виходило. — Рада тебе сьогодні тут  бачити.

— І я тебе радий бачити, — прошепотів я. — Чого дочку відправили на двір мерзнути? 

— Вона сама так вирішила, — незадоволено мовила Варя, підштовхуючи мене в  компанію до Северина та Даміра.

— Добрий вечір, — привітався з ними досить люб’язно. — А чого це ви тут,  а хлопців ваших моя гарбузинка мусить чекати на вулиці?

Северин скорчив незадоволену  гримасу, почувши як я назвав його дочку, однак, змовчав. Витримка, налаштована роками.

— Так молодь зараз не така пунктуальна, як ми колись були,— знизав плечима Дамір, виправдовуючись. — Тим паче хлопці їй там якийсь подарунок приготували, попрохали дочекатись їх.

— Мг.

На своєму лікті я відчув тендітні пальчики дружини ватажка, яка наполегливо просила нас з Северином піти слідом за нею. Здається, на вигляд спокійною омегою, але я знав її вже не перший рік. Точно щось трапилось.

— Куди ми? — не пручався, однак перепитував Северин. — Алія скоро приєднається до нас. Не гарно буде, якщо нас не буде на місці.

— На кухню, — сердито мовила вона. — Нічого, вона не маленька, тим паче он стільки кавалерів коло неї крутиться.

— Люба, що трапилось? — поцікавився Северин, як тільки за дружиною зачинилися двері. 

Те, що ми сваритись будемо, це я вже зрозумів, але причина її злості  мені не була відома. І де ми вже встигли справ наробити, що ця жінка так сердито на нас глипала?

— О, я тобі зараз розповім що трапилось, — вона склала руки в боки, намагаючись виглядати грізно, однак великий живіт, який вона носила перед собою, не давав їй завершити цю картину. Навпаки, жінка виглядала, якщо не смішно, то доволі мило.

— Ти що з донькою зробив, тиране? — грізно запитала вона, блискавками стріляючи в Северина.

А я  увесь підібрався, вирівняв закам'янілу спину і затамував подих. Це цікаво. Все, що стосувалося Алії мені було важливим. Що вже встиг накоїти Северин, що при цій розмові мені дозволили бути присутнім?

— Нічого я з нею не робив, — знітився чоловік, але очі опустив, отже розумів про що йшла мова,  потім кивнув на мене. — Він обов’язково має тут бути?

— Маю, якщо це стосується Алії, — запевнив його я. — Що він зробив, Варю?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше