2. Лісова зустріч

Понад тиждень Діана абсолютно не помічала, що за нею слідкують, але й Зак не бачив нічого незвичайного для простої дівчини. Суцільна низка прогулянок з собакою, шкільного занудства та маловажливих домашніх дріб'язків. І настільні ігри з батьками на вихідні. То було прикольно, він би теж не відмовився повиламувати кілька дверей і побитися з потворами за скарби. Та доводилося лише спостерігати.

Хлопець уже починав думати, що йому все здалося, а насправді нічого не було. Можливо, наснилося йому, чи побачив те, що хотів. Походить за нею до вихідних та з нього вистачить. Знову тренування і карту закинув, з друзями вже скільки днів лиш на заняттях бачився, вони вже щось почали підозрювати. І для чого? Начебто до цього за нею не стежили днями та ночами! 

Тішило тільки те, що Діана не сиділа вдома весь день (бо він би завив з нудьги!), а вибиралася на прогулянки. От і зараз дівчина гуляла у лісі зі своїм золотим улюбленцем. Озирнулася, добряче замахнулася та кинула палицю, а ретривер одразу радісно помчав за нею прямо у сторону Зака. Хлопець не переживав, що його виявлять, але все ж подумав, що не завадило б відійти та спостерігати з відстані, щоб вся картина була гарно видна. І самому від них хоч якось дистанціюватися...

Він навіть не відразу зрозумів, що сталося, але якась сила ніби випхнула його і Зак стрімголов викотився на стежку до неабиякого подиву Діани та радості Віллі, який тут же кинув палку й почав його обнюхувати, а потім — вилизувати.

— Як ти тут опинився? — у її голосі читався інтерес навпіл із засмученням.

Ще б пак, адже дивного хлопчину вона помітила буквально за метр від себе! Для господарки собаки таке категорично не дозволено. Вона повинна бачити все і вся і до того ж за кілометр (а краще три!), щоб уникнути всіляких неприємних чи небезпечних ситуацій. Віллі, звісно, розумничок, слухняний і дуже доброзичливий, але різне буває. Тим паче, що не він може створювати проблеми, а може бути небезпека для нього самого.

— Віллі, відпусти його. — змилостивилася вона над Заком, який намагався закрити обличчя руками від язика і лап голдена.

Пес підняв голову, вильнув хвостом і підбіг до хазяйки, а хлопець тут же підхопився на ноги. Явно невдоволений, але Діана це списала на те, що падати не надто приємно. Та і любов Віллі теж не усі можуть спокійно перенести.

— Ти ж і сама повинна знати, — сказав хлопець, потираючи забитий бік.

Діана окинула хлопця уважним поглядом. Високий, широкоплечий, зі скуйовдженим темним волоссям і світло карими очима. Одягнений був у чорну футболку з комірцем та джинсові шорти по коліно. Нічого так, навіть симпатичний. Стоп, що?! От погано Єва на неї впливає! Дівчина злегка труснула головою, відганяючи непотрібні думки й привітно усміхнулася до хлопця.

— Повинна, але не знаю.

— Давай почнемо знову. Я Зак.

— Діана.

— Я зн... Ой, ну в сенсі приємно познайомитися! — він ніяково переступив з ноги на ногу і покрутив головою, намагаючись знайти іншу тему для розмови. — Класний собака.

— Його звати Віллі. Вибач за нього, він просто хотів привітатись.

— Я оцінив його приязність, — хлопець усміхнувся і спробував витерти обличчя від слини собаки тильною стороною долоні.

Діана хихикнула, дивлячись на його старання. Ну міг би й зрозуміти, що якщо закриватися рукою від язика, вона потім теж буде в слині! 

Зак же неприязно глянув на неї, витер руки о шорти й знову сяк так протер обличчя. Робив він це спеціально уповільнено, даючи собі трохи часу та намагаючись розібратися, що сталося з його деревом і чи має дівчина до цього відношення. Висновок напрошувався сам собою — крім неї не було кому. Але щось у цій ситуації не складалося, щось було неправильно, нелогічно...

Дівчина тим часом взяла у Віллі палку і кинула метрів на десять-п'ятнадцять.

— Добрий кидок.

— Дякую, — вона помʼялася і знову поставила запитання, — то як ти тут опинився?

А Зак раптом вирішив припинити ходити довкола.

— Чи тобі не знати, — хлопець уважно стежив за її реакцією, — напевно й сама не гірше вмієш.

— З неба шкереберть падати? — Діана весело хмикнула, — та якось не пробувала.

— Нудно живеш.

— Не те слово. Після таких веселощів кісток не збереш.

— Та це вже справа техніки, — протягнув Зак тоном фахівця, мрійливо звівши очі до неба.

— Кості збирати? — дівчина подивилася на нього з явним нерозумінням. 

Дивні жарти цього хлопця, вона навіть не знала, що йому сказати. Ну хіба що: «Сходи до лікаря. Схоже ти стукнувся головою поки тут котився». Трохи подумавши, вона подумки хмикнула: «З технікою в тебе явні проблеми!».

Зак же згадав, чому він вже понад тиждень так не розважався і різко відкинув зайві думки. Діана, от з ким треба швидко розібратися. Бо ж то через неї. А тоді можна і про все інше згадувати.

— Можеш не вдавати, я все знаю, — у лоб повідомив хлопець.

— Про що ти?

— Я бачив, як ти перевтілювалася. Хоча всі вже багато років впевнені, що здібностей у тебе немає... Маленькій дитині було б так складно приховати.

— Що? Що ти взагалі несеш?

Діана розгубилася від сказаного, все більше стверджуючись у думці, що у хлопця як мінімум струс мозку. Може йому допомога потрібна, так тут лікарня не далеко. От за лісом одразу біля автобусної зупинки. Сходив би туди чи що.

Та вона не могла пропустити повз вуха єдину фразу, яку зрозуміла:

— Я вже давно не дитина, якщо ти не помітив!

— Та знаю я, тобі шістнадцять виповнитися через кілька тижнів, — відмахнувся від того хлопець.

Її впертість починала дратувати Зака. Буде роботи з нього дурня? Йому це не підходить. Не дарма ж він знову таскався за нею скільки днів!

— Звідки? — ось такі знання вже злегка насторожували, — адже я тебе взагалі вперше бачу і навіть не знаю, хто ти!

— Зате я знаю, хто ти. І знаю, ким був твій дідусь. І що ти, як і він… — хлопець подумав хвильку і додав, — як і я.