Розділ 3

За ним поспішили Ліана та лікар, залишивши нас з Доріаном наодинці. Чоловік повернув мене обличчям до себе та запитав, скрутно похитавши головою:

— І чого ти добилась?

— І тобі плюнути? — фиркнула, розправивши груди. Я готувалась до смерті. Доріан витяг зброю. В моїй уяві промайнула картинка з цим кинджалом у моїх грудях. Але Доріан обійшов ззаду.

— Зі спини уб’єш. Слабак, — не буду я плакати чи просити помилування. Кілька днів життя ролі не зіграють.

Та замість болю, я відчула, як послабились мотузки, звільняючи мої руки від своїх тенет. Доріан схопив мене за руку та потяг мене униз сходами. Я хотіла знову щось бовкнути, але радник (так назвав його Верховний) приклав палець до моїх губ, тихо промовивши:

— Мовчи.

Я ледь поспівала за безсмертним, але не видала ні звуку. Щось все-таки мені підказувало, що потрібно мовчати. Кілька поворотів, і ми ввійшли в простору залу де посередині в невагомості висіла та світилась велика куля сформована з безлічі фіолетових кристалів. Доріан простяг свою руку та торкнувся сфери. Вона вибухнула яскравим світлом, яке змусило мене зажмуритися.  Відкривши очі, я побачила, що замість кулі у центрі один малесенький кристалик.

— Що це було? — не витримала я.

— Дар. Сто років назад планета потерпала від війн, розбрату та виснаження технологіями. І в один з таких жахливих днів земля затряслась, наче дванадцятибальний землетрус пройшовся всією планетою. З небес ударив грім, а потім небесна гладь розступилась, відкриваючи людству красу космосу з безліччю планет та яскравих зірок. А тоді, з глибин всесвіту, на землю спустилась сфера з тисячі кристалів (його зображення ти бачила хвилину назад). Потім дев’яносто дев’ять кристаликів відділилось та попрямували до обраних Всесвітом людей.  Разом зі сферою, з космосу пролунала настанова, так би мовити, інструкція чи пророцтво: «Дар всесвіту! Бережіть його! Це шанс людства на порятунок від тотальної погибелі. Рівно через сто років дар втратить силу. Тому вам потрібно одуматись та поспішати діяти. Один із сотні безсмертних врятує людство та збереже Дар у світі. Його жертва продовжить ваше панування.
Запам'ятайте: злоба, егоїзм, вбивства привели ваш світ до занепаду; і тільки самопожертва, безкорисливість, щирість та відданість стануть вашим рятівним колом у смертельній стихії». 

— Один із сотні, — повторила я, намагаючись розібратись у словах пророцтва. — Але ти сказав, що обрано дев’яносто дев’ять.

— Так. За пророцтвом повинно бути сто. І саме сотий врятує світ та продовжить наше безсмертя (принаймні так вважає Гектор). Верховний намагався створити сотого Акеа, використовуючи решту кристалів.

Від почутого, мої брови злетіли.

—  Так, як діти богів не народжувались безсмертними, тому ми вибирали людей з белау та вживляли їм кристал, так, як свого часу було зроблено з нами, але... — Доріан опустив очі. —  Але нікому з людей кристал не подарував безсмертя, навпаки, він убивав носія майже відразу.

— Ви убили мою матір, — прошепотіла, стримуючись, щоб не заплакати.

— Я пам’ятаю її. Ти дуже схожа на свою маму, —  відповів Доріан, проводячи рукою по моєму чорному, як вороняче крило, волоссю.

— Нічні жахіття не турбують? —  процідила я, смикнувшись від нього. — І як ще люди не повстали проти вас?

— А хто сказав, що не повстали? Від самого початку белау створили угрупування "Падіння богів", хоча їхні шанси проти Акеа мізерні, але все ж, за сто років повстанцям вдалось убити десятьох безсмертних.

— Як таке можливо? — запитала не так від здивування, як від необхідності подібної інформації.

— Що ви тут робите? — перервав нашу розмову лікар. — Верховний наказав убити...