Розділ 23

Радіон 

Я сидів у вітальні, крутячи телефон у своїх руках... Ізабелла не виходила з моєї голови, хоча пройшло вже кілька годин відколи я повернувся додому.

Я вже поруч із нею стільки часу... але і досі нічого не зробив. Обдумуючи все, думав про те, як безглуздо розвиваються події. Мені варто або почати діяти впевненіше, або взагалі залишити її в спокої! Але з однієї сторони... я не був готовим відмовлятися від неї. Це було, можливо, занадто самовпевнено і взагалі по-дурному, але це була правда. Побачивши її сьогодні в тій сукні... мені хотілося цілий вечір дивитися тільки на неї і повиламувати руки всім, хто навіть на секунду її торкнувся. Я давно не відчував такої люті. Згадуючи минуле... вкотре переконувався, що повівся як дурень із нею. Я не знав, що мені зараз робити... Я точно не був романтиком, однак я готовий стати ним. Але... як, якщо вона навіть на кілька хвилин не хоче глянути на мене не як на... колишнього?

Можливо, було б правильним рішенням залишити її в спокої (відчуваю дежавю, бо я вже думав, блять, про це), але ця історія з двома дітьми... Я не вірив у те, що вісімнадцятирічна Ізабелла, котру я знав, могла в першу ж ніч лягти з якимось першим чоловіком у ліжко. Так, вона була... з характером, але вона б не зробила це. Попри все, вона на зло мені щось робити, водити якісь ігри, але вона б не довірилася якомусь типу!

Можливо, це знову ж таки я був занадто самовпевненим і самозакоханим, але я не вірив у це!

Екран телефону засвітився, і я глянув на смс від Сергія.

Сергій: У всіх айтішників, котрих я знаю, черга. Мінімальний термін — один місяць. Легше зробити звичайний тест ДНК. Врешті, можливо, у архівах і немає записів, бо в деяких готелях їх очищують кожні два роки.

Я вимкнув телефон і обурено видихнув. Мій погляд повернувся до вікна, і я кілька хвилин ще посидів на місці... після врешті піднявся і покрокував до виходу з квартири. Для ДНК-тесту потрібні якісь зразки... взяти їх буде важко. Але гадаю, що врешті мені вдасться...

Я заглянув у кімнату до Андріана, де хлопець спокійно спав. Це була іще одна проблема... Я знайшов у телефонній книжці номер брата. Була перша ночі... це точно не найкращий час, але все ж у мене не було вибору.

— Радіоне? Ти годину бачив? — почув обурений голос і нарешті з полегшенням видихнув.

— Слухай, це дуже важливо. Прийдь до мене на квартиру.

— Що? Здурів?

— Євгене, будь ласка.

Я почув скиглення, а тоді ряд прокльонів. Але врешті брат сказав, що через годину буде, і покрокував до вітальні, знаходячи листок та пишучи записку. Там я чітко дав зрозуміти, що роль няньки на братові, а опісля покрокував до виходу і вийшов з квартири. На дворі сів у авто і поїхав прямісінько до під'їзду Ізабелли.

План мав прогалини... однією з них був рівень співчуття Ізабелли. Але я сподівався, що він у неї присутній. Приїхавши під під'їзд, я дістав з бардачка пляшку віскі і випив майже все залпом. Опісля знайшов ніж... я був ідіотом. Можна було почекати ранку, коли дівчина і всі інші підуть на роботу і просто залізти до її квартири, і ніхто б ні про що не дізнався. Але в моїх планах було те, що вранці я вже повезу зразки на експертизу...

Я вийшов з машини і похитнувся. Алкоголь ніколи не брав мене занадто сильно, однак і пив я востаннє у барі в Стаса...

Піднявшись на потрібний поверх, я дістав телефон...

Ізабелла

Я не зрозуміла, що відбувається, коли почула вібрування телефона на тумбі. Було ще занадто рано... здавалося, я тільки нещодавно лягла спати. Глянувши на телефон і зрозумівши, що причина вібрації — не будильник, а дзвінок, я нахмурила брови. Хотілося скинути виклики, однак факт, котра саме година була, і те, що телефонував Радіон... це трішки напрягало, тому я підняла слухавку, підносячи її до вуха, і нахмурила брови.

— Алло? — спитала я сонно.

— Ізабелло... ти могла б мені допомогти?

По голосу я миттю зрозуміла, що він п'яний... Це вже не подобалося.

— Що?

— Мені погано...

Я важко видихнула. Господи... варто було і справді просто скинути.

— То піди до своєї дружини і хай вона тебе втішить. Все.

Я відхилила слухавку і скинула виклик, але в наступну секунду почула стук у двері... Коли я повернулася, Гліба не було вдома. Він казав про те, що залишиться в друзів перед завтрашньою грою, тому я різко сіла в ліжку, ввімкнувши лампу.

На секунду стало і справді страшно, і я почула в пам'яті, пригадувати: чи замкнула я вхідні двері, коли повернулася...

Я піднялася, коли стукіт повторився, і ввімкнула лампу біля ліжка та покрокувала у коридор, включивши світло. Побачивши обличчя Радіона в дверному очку, я обурено видихнула. Він серйозно?

— Тагіров, в тебе взагалі совість...

Я заткнулася, відчинивши двері і побачивши його руку, з якої занадто рясно текла кров. Що, в біса, з ним сталося?

— Що це? — одразу спитала я.

— Я... побився з якимсь.

Я підняла свої брови. Кров текла по його руці, скрапуючи на плитку сходового майданчика.

— І якого біса ти приперся сюди? Хочеш, щоб твоя смерть була на моїй совісті?

Я була обурена. Страшенно. Але це все якось відсунулося на задній план. Серце в грудях неприємно стиснулося. Він був у чортики п'яний, ледь стоячи на ногах, і ця рука...

— Я перебинтую твою руку, після чого ти забираєшся звідси, — сказала я розлючено, переступаючи поріг і беручи чоловіка під руку.

Прокляття! Ми зайшли у ванну, я посадила Радіона на краєчок ванни. Він звичайно ж хотів всістися на ящик з інструментами, який не витримає такої ваги.

— Так, зачекай тут. Я піду по аптечку. Але сиди і не рухайся, — сказала я розлючено.

Він кивнув головою. Після чого смішно гикнув. Я похитала головою. Швидко пішовши до кухні, де дістала аптечку, я прихопила ще й мокру ганчірку. Швидко витерла каплі крові зі сходового майданчика, після чого повернулася в квартиру і зайшла до ванни.

— Ай, ну що ти наробив? Я тільки вчора тут все вимила!