Все можуть королі?

Князівна з незвичним для українського вуха іменем Кунгута народилась 1245 року при дворі свого діда, великого князя київського Михайла Всеволодовича. Але її долю вирішував дід з боку матері – угорський король Бела. Після поразки в битві під Кресенбрунном 1260 року він був змушений поступитися чеському монархові Пржемислу Оттокару ІІ правами на герцогство Штирія. На знак примирення Бела віддав заміж за переможця свою онуку Кунгуту. Їй тоді було лише 16 років, і саме в цьому юному за нашими мірками віці вона була коронована на чеський престол. Але прожила у шлюбі недовго…

В середині XIII століття Папа Інокентій ІV позбавив влади імператора Фрідріха ІІ. Священна Римська імперія вступила в період династичної боротьби. Скориставшись її слабкістю та згасанням австрійської династії Бабенбергів, чеський князь Пржемисл Оттокар захопив Штирію та Австрію, оголосивши себе герцогом цих земель. 1253 року, після смерті батька, він  посів чеський королівський трон.

1268 року Оттокар спромігся захопити землі Крайни та Істрії. Тоді перелякані концентрацією володінь в руках чеського короля, німецькі князі 1273 року обрали германським королем Рудольфа І Габсбурга. Оттокар відмовився принести Рудольфу клятву вірності як верховному правителю Германії та був оголошений зрадником. Його доля вирішилася в Битві при Сухих Крутах, де 26 серпня 1278 року Рудольф і його союзник Ласло Угорський розбили Оттокара. Чеська королева залишилася вдовою.

В шлюбі з Оттокаром Кунгута народила чотирьох дітей, в тому числі майбутнього короля Вацлава II, якому на момент загибелі батька було лише сім. Спочатку від імені малолітнього Вацлава правив його родич Оттон, маркграф Бранденбургу. Він відмовився від Австрії, Штирії та Каринтії на користь короля Германії, а юний чеський монарх утримувався в ролі заручника.

Незадоволені Оттоном чеські магнати викупили право опіки над Вацлавом ІІ та 1283 року передали його матері Кунгуті. Після п’яти років полону Вацлав повернувся до Праги, а його мати стала регенткою.

Найближчим помічником Кунгути став Завіш Віткович (Завіш з Фалькенштайну), виходець зі старовинного чеського роду. Свого часу в нього був конфлікт з Оттокаром II – король незаконно побудував на землі Вітковичів монастир, який Завіш зі злості спалив. Через це опальному лицарю довелося тікати до Рудольфа Габсбурга.

Повернувся він лише після загибелі чеського короля та втішив його вдову. Прекрасна королева по смерті чоловіка прославилася неймовірним на той час любовним романом. Монархиня-вдова мала жити суворо – мало не як черниця. Кунгута натомість дозволила своїй пристрасті здолати традиційну мораль.

Стосунки Завіша з Кунгутою призвели до концентрації в його руках значної влади. «Збраславська хроніка» малює нам галантного лицаря, який зачарував молоду королеву-вдову: «Він, після смерті Оттокарової, королеву Кунгуту… зустрів, не так у службах охочий, яко в бесідах довіренішим понад іншими лицарями бути почав. Сподівався ж, що місця своє знову займе й гради свої легко назад здобуде, якщо у королеви милості близького товариства доб’ється. /…/ І королева, вивертами його чародійства, сильно його любити стала, пробачивши йому від серця те, чим перед королем завинив, поставила його над іншими».

1281 року королева призначила свого коханця бургграфом своєї резиденції. У тому ж році у них народився син Ян, який пізніше став комтуром Тевтонського ордену в Чехії та Моравії.

Після повернення до Чехії молодого короля Вацлава, Завіш спромігся добитися і його приязні. Та ж «Збраславська хроніка» оповідає: «Коли король мовчав, він [Завіш] сам говорив і сам один вирішував справи всього королівства. Завжди більше за короля його боялися, він сам все встановлював, його єдиного всі слухали».

1284 року Кунгута з дозволу сина-короля вступила в шлюб зі своїм коханим. Але доля була невблаганна: 1285 року 40-річна королева-мати померла, ймовірно – від туберкульозу.

Вдівець Кунгути деякий час зберігав політичний вплив, але 1290 року був звинувачений в зраді та заарештований і врешті страчений. Син Кунгути Вацлав ІІ намагався продовжувати політику батька – творив велику Чехію. Після смерті першої дружини Вацлав ІІ одружився з дочкою Пшемислава II та 1300 року став польським королем.

Династичний зв’язок з угорським королівським домом дозволив Вацлаву здобути для свого сина корону Угорщини. Але туберкульоз поклав кінець життю Вацлава ІІ 1305-го у віці 33 років.

Про цю історію я прочитала у статті журналіста Євгена Котлубея. І подумала: а все-таки і королі та королеви ( наперекір усім відомій пісні) можуть одружуватися з любові. Про це йдеться і в моєму історичному романі “Лицар та королева”.

Зазирайте, читайте. Перша книга — “Тисячу років тому” та друга -  “Тисячу років тому. Лицар і королева” уже завершені.

Буду дуже вдячна за відгуки та пропозиції! 

Приємного читання!