
Декількох годин Емілю вистачило для того, щоб зібрати найнеобхідніші речі у валізу та вирушити в дорогу з відчуттям, що в житті нарешті щось зміниться. Здавалося, що молодість, авантюри та бурхливе життя повертаються у буденність. Поруч із ним була добре знайома йому людина, а попереду – чітка мета, хоч план її досягнення і не був ідеальним.
Але чи буває щось взагалі ідеальним? Гендарк, Омега, Тетраель, Вальфронія – усі ставили собі за мету збудувати ідеальний світ, але всі бачили його по-своєму.
Повністю ідеальний світ має об’єднувати абсолютно всі думки та ідеї, щоб кожна людина мала в ньому гідне місце, проте чи реально це зробити? За такою логікою ідеї Гендарка та Фейліха також мусили б існувати поруч із ідеями їхніх противників, що неминуче призвело б до конфлікту.
Як не парадоксально, лише повністю контрольований світ, яким керує ідеальна людина, міг би стати місцем, де існує абсолютна свобода й ідеальне життя. У такому світі протилежні погляди банально не змогли б зіткнутися через унікальні закони фізики, що не давали б людям побачити в будь-кому ворога. Вони могли б вільно контактувати зі своїм ворогом і чути лише те, що хочуть чути, бачити те, що хочуть бачити. Ці дві людини могли б говорити про абсолютно різні речі, проте реальність мала б бути влаштована так, щоб створювати подвійну ілюзію для обох суб’єктів. Це стосується і світу навколо: формально всі жили б в одному світі, проте його характеристики змінювалися б під кожну людину відповідно до її бачення. Вісім мільярдів людей жили б у вісьмох мільярдах версій світу, який їх повністю влаштовує, і навіть не підозрювали б, що всі ці вісім мільярдів світів – один і той самий світ, який існує лише в голові самої людини, що його бачить. Лише за такої умови світ був би справедливим щодо кожного, адже він буквально належав би кожному.
– Як ти думаєш: чому Гендарк робить все це? Невже тільки через те, що прагне помсти і контролю? – спитав Еміль, востаннє поглянувши на свою бібліотеку.
– Складно достеменно сказати. Насправді він, так само як і я, бачить світ не як одну єдину реальність, а саме як поле можливостей із мільярдами варіантів розвитку подій. Якщо я, завдяки моїй душі, вмію контролювати свої думки під час перегляду цих варіантів, то Гендарк має лише мозок, що працює, неначе неспинна машина, прокручуючи такі обсяги інформації, що не вміщуються в голові.
– І що ж він там бачить?
– 25% того, що він бачить – це вищі світи, реальності, де все склалося ідеально. Це сталося не випадково, адже населення цих реальностей – ті, хто пройшов усі випробування Ритму. Ще 25% – це нижчі світи, де було зроблено забагато помилок, щоб виправити навколишній хаос. Туди потрапляють ті, хто неодноразово “валив” свій Ритм. Решта – близько половини всіх світів – це серединні світи, які в будь-який момент можуть піти або вгору, або вниз.
– А від чого це залежить?
– Від нас. Населення світів сприяє утворенню Ритмів у них, проте саме Ритм зумовлює всі характеристики нас та нашого життя.
– Це звучить як пастка, – задумливо мовив Еміль, поправивши окуляри та протерши їх хустинкою.
– Життя – це і є пастка. Ми не вправі покинути його просто так, інакше ризикуємо впасти в гірші світи. Лише зціпивши зуби та продираючись крізь хуртовину випробувань Ритму, ми здатні вийти хоча б на нуль – нейтральну частину серединних світів, де маємо рівну кількість плюсів та мінусів. Наш світ зараз знаходиться трохи вище цього рівня, однак коли Гендарк повністю контролюватиме планету, нікому не відомо, що саме він зробить далі.
– Я не розумію: якщо він матиме абсолютну владу, то чому не продовжить той розвиток світу, який уже почав? Чому він прагне зруйнувати все?
– Гендарк – не класичний диктатор, а просто машина в людському тілі. Він не має людських емоцій, але в ньому є певні базові параметри, які були закладені в мій, а згодом і в його мозок під час та після Фінального Ривку. Це ненависть, біль та бажання помсти. Він прекрасно знає, що не зможе змінити Всесвіт і поквитатися з Ритмом, тому сам прагне стати ним тут, на Землі. І в дечому я навіть погоджуюся з ним.
– У чому ж?
– У його підході. Він прагне не просто відігратися на людях, а ще й навчити їх законам Ритму, хоч і такою ціною. Його мета – показати помилки людини за все її існування. У процесі цього він доведе, що ми й створили Ритм, тобто його самого. Багато хто думає, що диктатори створюють себе самі. Насправді ж люди самі причетні до їхньої появи, коли вірять їм, прагнуть їх підтримати, прагнуть створити щось таке, що не зможуть контролювати.
Еміль та Генрі дісталися трамвайної зупинки у слушний момент, тому вже за мить були у вагоні, що поїхав вулицями старого, але відреставрованого Страсбурга.
Червоні, жовті та помаранчеві будинки були ніби взяті з якоїсь казки зі спокійним, меланхолійним сюжетом.
Лише великі червоно-біло-чорні прапори з чорними хрестами нагадували про реальність навколо.
Водночас місто жило доволі жваво: практично всі вулиці та магазини були людними, а з усіх куточків линули найрізноманітніші звуки, починаючи від пісень вуличних музикантів та гри на піаніно в парках і закінчуючи гучними ринками та величезними скляними торговими центрами, де пафос стилю рококо поєднувався з простотою та чіткістю модернізму.
– Щоб осліпити людей, достатньо дати їм те, що сяятиме занадто яскраво, що змусить їх цілковито вірити в правоту власних дій. Я не знаю і не хочу знати, що Гендарк зробить з усім цим, проте мені відома його справжня мета – навчити людей поважати Ритм у своєму обличчі. Він прагне бути таким собі проповідником, що дає всім знання про те, як досягти вищих світів, проте стягує з усіх плату у вигляді абсолютної покори собі.
– Звичайно, я розумію, що все це не найкращий вихід, але загалом його мета благородна? Хіба ні? – У відповідь Генрі лише хмикнув, розплившись у широкій посмішці.