2

Ярина осіла в сніг, охопивши себе руками.

- Ні! Ні! Ні! – вона дивилась в обличчя перевертня, на його видовжені ікла, на очі, що перетворились на вовчі – Ні!

Захар підійшов нечутно, сніг навіть не скрипнув. Він мовчки підняв Остапа за шкірку і відкинув його так легко, ніби перевертень у важкому кожусі був цуциком.

- Вставай, - звелів він Гнату – Слабак. Навіщо випив?

- Для сміливості, – невиразно промовив той розбитими губами.

- Ідіот, - припечатав Захар – Вали до Зимки, скажи що я тебе на тиждень до неї у службу віддаю.

Вожак нахилився, підняв ридаючу Ярину на руки і поніс в дім. Вклав в своє ліжко, дістав з полички пляшку і налив повну склянку настоянки від якої несло спиртом.

- Пий, - сказав він – Будеш сьогодні у мене цілий день. Сюди не сунуться.

- Я… - у Ярини стукали зуби. – Я не п’ю.

- Пий, - роздратовано повторив Захар.

Ярина зрозуміла що його терпіння на межі, тому випила склянку за три ковтки і потім довго відкашлювалась. Захар вручив їй маленький солодкий пряник.

- На. За хоробрість. І більше ніколи не лізь до перевертнів, коли вони б’ються.

Решту дня дівчина провела на теплій печі то провалюючись в неспокійний сон, то мовчки дивлячись на потилицю Захара. Вожак злопав все, що вона приготувала для торжественного обіду з переможцем, і тепер нидів на бухгалтерією, постійно запускаючи дві п’ятірні собі в волосся. До вечора сірі густі пасма зовсім сплутались і стали дибки.

Ярина злізла з печі, і дивуючись власній хоробрості, підійшла до столу і заглянула через плече вожака.

- Ти тут помилився, - сказала вона через пару хвилин і тикнула пальцем в рядок.

- Та щоб вас всіх! – завив Захар і швирганув журнал в стіну. – Не зводиться у мене цей проклятий баланс! Не зводиться! Весна скоро, треба стільки всього купити… Гадський клан і припекло ж йому відділитись! Я ще не довчився!

Він стукнувся лобом об стіл і завмер. Ярина помовчала а потім стала розминати йому напружені плечі. В Школі дівчата часто допомагали так втомленим подругам.

- А ким ти був до того як став ватажком?

- Каравани водив, - глухо промовив Захар. – Потім побачив куди діло котиться в клані у батька і у сусідів, купив книжки, записався у вищу школу… нічого не встиг. Зимка з Остапом почали мутити воду, підбили решту. Вони визнали мене ватажком, ну і от.

- Ти не міг відмовитись? – співчутливо спитала Ярина.

- Як? Щоб вони всі пропали? Перевертні не можуть без ватажка! А батько став слабким… Зимка казала що весною сюди ще сімей сім-вісім явиться.

Ярина пройшлась по кімнаті туди-сюди. Вона захоплювалась Захаром, який ще таким молодим прийняв клан і турбувався про нього, нікому не показуючи як йому важко.

- Захар, - вона прийняла рішення. – Я не можу як ти розкидати перевертнів по сторонам, але можу допомогти тобі з економікою клану. Я бухгалтерії навчалась п'ять років.

- І що ти за це хочеш? – підозріло спитав Захар.

- Відсутність бійок за мене. Нехай вони ведуть себе якось по-іншому. Ні-ні, послухай! Не перебивай! Я розумію, що ви – перевертні, і це у вашій природі! Але можна хоча б не при мені! Я боюсь цього. Дуже боюсь. Кров… - її пересмикнуло. - І я не буду з самим сильним самцем просто тому що він сильний.

- Ох, -сказав Захар. – Багато ти просиш, ну добре. Подивимось що можна зробити.

Наступного ранку ватажок знову зібрав клан на площі.

- Це Ярина, - сказав він. Перевертні очікувально переводили погляд з нього на неї. – Вона людина.

«Ми в курсі», - читалось в очах у кожного, але ніхто не наважився перебити вожака.

- При ній не битись. Взагалі.

У перевертнів відкрились роти від надзвичайного здивування.

- Так,- повторив Захар із натиском. – Не битись. Особливо за неї. При ній. Вона там щось про квіти говорила, от і працюйте в тому напрямку.

Захар замовк і обвів клан поглядом. Одна з молодих перевертних підняла руку. Ватажок кивнув.

- А давайте її приберемо з селища. Наприклад, у ту хижу, в якій влітку будуть козині пастухи жити, – запропонувала перевертниха.

Ярина злякано поглянула на Захара.

- А давай ми тебе прибиремо з селища в ту хижу? – запропонував він перевертнисі. – За одно пополюєш як слід. Так. Вус, Остап, ви йдете з Онушею. Через тиждень чекаю. Ще питання є?

Клан мовчав. Захар роздав кілька вказівок і пішов до себе. Ярина побігла слідом.

Тиждень пройшов спокійно. Захар і Ярина проводили довгі години разом поки розбирались із справами і планували весняні роботи. Ярина часто ловила себе на думці, що вони добре розуміють одне одного. А запах мяти і чебрецю, чай з якими Захар пив цілими глечиками, став їй навіть снитись.