Пролог

Варшава, 31 серпня, 16:42.

   У торговельному центрі  було людно. Батьки купували дітям шкільне приладдя, підлітки стояли в чергах за телефонами, а біля невеликих кіосків з електронікою юрмилися покупці. Ніхто не звертав уваги на однакові чорні пристрої, які продавалися зі знижкою. Вони виглядали звичайними портативними колонками.
   О 16:42 усі пристрої одночасно ввімкнулися. Пролунав короткий високий звук. Жінка біля каси затулила вуха, чоловік упустив телефон, кілька людей завмерли посеред проходу, наче забули, куди йшли.
   За кілька секунд усе стихло.
- Що це було? — запитав охоронець.
   Відповіді він не отримав.
   Одна з покупчинь повільно повернула голову до нього. Її зіниці були неприродно розширені.
- Відійдіть, будь ласка, — сказав охоронець, але жінка кинулася на нього.
  Крик розірвав шум торговельного центру. Люди кинулися врозтіч, перекидаючи стенди й залишаючи покупки просто на підлозі. Охоронець упав, а жінка продовжувала повторювати одну й ту саму фразу:
- Сигнал прийнято... Сигнал прийнято...
   На другому поверсі медикиня Кася Новак допомагала літній жінці, якій стало зле. Почувши крики, вона підвелася й побачила, як чоловік у закривавленій сорочці біжить просто на натовп.
- Не підходьте! — закричала Кася.
   Він не зупинився. Кілька людей спробували його затримати, але чоловік відкинув їх і продовжив рухатися до виходу.
І тоді пролунав другий сигнал.
   Кася відчула запаморочення. На мить їй здалося, що вона повинна йти за чоловіком. Ця думка виникла раптово й не мала жодного пояснення. Вона вчепилася в край стійки, зосередилася на власному диханні й змусила себе не рухатися.
- Що зі мною відбувається? — прошепотіла вона.
   Унизу десятки людей одночасно повернулися до головного входу. Вони рухалися мовчки. Дехто плакав, інші посміхалися, а кілька людей повторювали слова, які лунали з колонок. Охоронець спробував перегородити їм дорогу, але вони накинулися на нього.
   Кася відступила до службового коридору. Там гуділа вентиляція, а сигнал звучав тихіше. Вона ще не знала, чи допоміг їй цей шум, чи вона просто встигла опанувати себе.
   За дверима хтось постукав.
- Допоможіть мені, — почувся чоловічий голос. — Будь ласка, я не хочу туди повертатися!
   Кася відчинила двері. На порозі стояв молодий чоловік із розбитою губою. Він дивився на неї переляканими очима.
- Ви поранені? — запитала вона.
- Ні, але вони знають, що я тут.
- Хто вони?
   Чоловік нахилив голову. Його обличчя раптом стало спокійним.
- Вони знають і про вас...
   Вона завмерла. Він не міг знати її.... На халаті не було бейджа.
- Звідки ви…
   Чоловік різко розвернувся й побіг коридором і за кілька секунд зник за поворотом. Кася кинулася за ним, але зупинилася, почувши голос із гучномовця.
- Увага! Просимо зберігати спокій! Триває перевірка систем безпеки! - раптом голос змінився. Став нижчим, механічним. - Перший етап завершено!

16:54.

   На першому поверсі Вероніка Карліцька сиділа в кафе перед відкритим ноутбуком. Вона аналізувала дані про партію електронних пристроїв, які останніми днями надходили до Польщі. У документах було кілька дивних невідповідностей, але поки що вона не знайшла пояснення. Коли пролунав сигнал, Вероніка зняла навушники з шумозаглушенням. Звук усе одно пробрався крізь них. Перед очима потемніло. Вона відчула сильне бажання встати й піти до виходу, хоча сама не розуміла навіщо.
   На екрані ноутбука з'явилася хвиля звукового сигналу. Вероніка збільшила зображення. У звичайному шумі ховався чіткий повторюваний фрагмент. Це не було схоже на випадкову перешкоду. Вона скопіювала запис на флешку.
   За сусіднім столиком чоловік підвівся й повільно повернувся до неї.
- Віддай, — сказав він.
- Що саме?
- Запис!
   Вероніка закрила ноутбук. Чоловік посміхнувся, але його погляд залишався порожнім.
- Сигнал прийнято... Очікуйте наступної команди!
   Він рушив до неї. Вероніка схопила сумку й кинулася до службових дверей. Позаду перекидалися столи, лунали крики, а над усім цим знову виник знайомий високий звук. Цього разу він тривав довше.

16:58.

   Поліцейська Агата Вишенська прибула до торговельного центру після повідомлень про масові напади. Усередині панував хаос. Люди вибігали з магазинів, ховалися за прилавками, телефонували рідним. Двоє охоронців намагалися втримати чоловіка, який бився й повторював незрозумілі команди.
   Агата витягла зброю, але не встигла наблизитися.
   Пролунав сигнал.
   На кілька секунд вона втратила орієнтацію. Їй здалося, що потрібно опустити зброю й дозволити чоловікові пройти. Вона вже почала виконувати цей наказ, коли рація на поясі різко зашипіла.
- Вишенська, відповідайте! Що відбувається?
   Агата здригнулася й міцніше стиснула руків'я. Вона не була впевнена, що саме щойно сталося. Проте знала одне: її власне рішення не мало нічого спільного з тим, що вона відчула.
- Тут масові напади! Надішліть підкріплення! Негайно!
   У відповідь пролунали перешкоди.
   На стіні біля ескалатора спалахнув рекламний екран. Замість реклами на ньому з'явилися білі літери на чорному тлі: ЧАСТОТА НУЛЬ.
   Під написом блимав таймер.
   00:31:42.
   Агата зробила фотографію екрана. Саме тоді всі гучномовці торговельного центру одночасно ввімкнулися.
- Увага, — промовив незнайомий голос. — Розпочинається другий етап!
   Люди навколо завмерли, а потім вони повернулися до Агати. Десятки облич і десятки поглядів. Всі дивилися тільки на неї.

17:03.

   У технічному приміщенні Кася знайшла старий монітор, під'єднаний до системи внутрішнього спостереження. Камери показували різні поверхи торговельного центру. На одному екрані люди стояли нерухомо посеред коридору, на іншому заражені рухалися до виходів, але не намагалися вибратися назовні - вони чогось чекали.
   Кася нахилилася до монітора. Усі одночасно повернули голови в один бік, а потім підняли руки.
   На екрані з'явився новий напис:
   ОБ'ЄКТИ ВИЯВЛЕНО.
   Нижче поступово виникли три імені.
   КАСЯ НОВАК.
   ВЕРОНІКА КАРЛІЦЬКА.
   АГАТА ВИШЕНСЬКА.
   Кася відсахнулася від монітора. Вона не знала Вероніку Карліцьку, ніколи не зустрічала Агату Вишенську, але система знала їхні імена.
   У приміщенні пролунав тихий тріск. Маленька колонка на полиці ввімкнулася сама.
- Спостереження продовжити, — сказав механічний голос. — Об'єкти не пошкоджувати. Вони потрібні для наступного етапу.
   Кася повільно відступила до дверей. За стіною щось ударилося об метал.  Вона схопила важкий ключ із робочого столу й притиснулася до дверей, намагаючись не шуміти.
   У колонці знову пролунав сигнал. Цього разу Кася відчула його в голові. Їй захотілося відчинити двері, але вона не зробила цього. Замість того від'єднала колонку від живлення й ударила нею об підлогу. Корпус розлетівся на частини.
   На мить настала тиша, потім з динаміка, який усе ще лежав біля її ніг, пролунав шепіт:
- Реакцію зафіксовано.
   Кася відступила ще на крок. 
- Спроба контакту невдала, — повідомив механічний голос, а потім чужий голос додав:
- Наступного разу вона відчинить.
   Кася зрозуміла, що катастрофа тільки починається.