Епілог

На прийомі у психолога:

- Отже, що Вас турбує?

- Я мама трьох дітей. Я прийшла сюди просто полежати.

- Адріане, ти пам’ятаєш, про що ми з тобою говорили? – всоте нагадала Еллі сину, поправляючи на ньому одяг дбайливим, типічно материнським жестом.

- Так, мамо, - перевернув очі малий (жест, явно запозичений у Ейда) і процитував: – «Поводься чемно, не сварися з принцом і не ображай принцесу» - ти мені це вже разів сто казала.

- Тобі хоч тисячу скажи, і то мало буде, - зітхнула Еллі.

- То можна вже йти?

Малий молитовно склав ручки і подивився на маму таким поглядом, що й крижана брила дала б тріщину, не те що любляче материнське серце.

«Клянчити моє Пташеня точно на днях у Ейда навчилося, - вичислила Еллі. – Драконище у мене вчора ось так само просило дозволу злітати з Рі на острів, щоб навчити малого орієнтуватися в лісі, полювати та ще чомусь там. Але не знаю… В принципі, непогано було б відпустити їх і нарешті побути самій. М-м-м… Я. Сама в замку. Цілий тиждень… Так, дозвіл вже фактично в них у кишені».

- Матусю, будь ласка, можна ми з Ланні вже побіжемо до Еля гратися? Я йому свій новий магічний меч покажу! – Адріан любовно погладив дерев’яного меча з кількома простенькими закляттями, що «загрозливо» висів у нього на поясі. Це Ейд йому таку іграшку подарував. Ото щастя було! Та Еллі б сама в його віці, якби їй таке подарували, аж пищала від радості. Ви лишень уявіть, якщо сказати певну команду іграшка вміє робити найрізноманітніші штуки: випромінювати світло, схоже на сонячне, створювати ілюзію синього чи червоного полум’я, а ще наслідувати чужі голоси!

«Так, коли ми були маленькі, такого ще не придумали…» - з жалем зітхнув Песиміст.

- Добре вже, йдіть. Тільки, Пташенятко, скажи королеві Таї, що ми з татом, дядьком та тіткою хвилин через десять прибудемо.

- Так точно, - Адріан віддав мамі шану, як командиру, і стрибнув у портал, що виведе його просто в королівську залу. Так, прогрес з порталами досить помітний, правда? Це Кересу, наший королівський маг, так постарався і вивів ідеальну формулу особистого порталу.

«До речі про нього… Треба буде одразу до нашого ручного бога зайти», - нагадала усім Оптимістка.

«Точно», - клацнула пальцями Чуєчка.

«А навіщо?» - спантеличено запитав Реаліст.

«У нас є надія», - таємниче усміхнулася Надійка.

«Ти щось зрозумів?» - запитав у колеги Песиміст.

«Ні», - розвів руками Реаліст.

«Чоловіки», - перевернула очі Чуєчка. На цьому розмову було завершено.

- Все-таки Адріан – копія татка, - зітхнула Еллі. Вже дев’ятий рік поспіль вона дивується, наскільки сильно її син стає схожим на Ейда. Не лише за вдачею і поведінкою, які він в усьому повторює за батьком, а й зовні: ті ж різкі риси обличчя, ті ж чорні матові очі, навіть усмішка та сама. Таке враження, що Адріан – то маленька копія Ейда. От тільки волосся в малого чорне, а не сиве. Хоча, знаючи про невгамовну цікавість Рі, Еллі не здивується, якщо він рознюхає про історію з індикатором та спеціально повторить експеримент… Єдиним, що Рі перейняв від мами була його суть, тобто раса. Хлопчик вийшов перевертнем.

- Пташеня вже полетіло? – запитав Ейдон, швидко збігаючи сходами.

- Ага, - відповіла Еллі, мимоволі любуючись своїм драконом.

«А яким він на заручинах був!..» - пригадала Оптимістка, розплившись в усмішці.

Думками Селена перенеслася в зиму, що замітала снігами двадцять років тому.

Еллі тоді була ще зовсім молода. Їй було п’ятнадцять, ще зовсім дівчинка. Але вже тоді вона знала, що щасливо проживе все життя з чоловіком, до якого прямувала. Еллі до найменших дрібниць пам’ятала вигляд дракона, наче їхні заручини були вчора. Першим, що кинулось в очі, коли Еллі побачила свого майбутнього чоловіка, була аура темряви, що, неначе плащ, клубочилася за його спиною. Того дня Ейдон нарешті відкрив свій дар усьому світові. Його ім’я прогриміло не тільки на увесь Вічний Ліс, а й навіть у віддалених країнах. Його статус повелителя темряви, Темного Лорда, підтверджувала темна, матова, без жодного відблиску корона. Вона наче зібрала в собі всю світову темряву, але бридкою чи потворною не здавалася. Навпаки, викликала захват і якесь ніби благоговіння перед своїм власником. В корону були вправлені рубіни, що, наче лава, горіли в ній. Зараз цей витвір драконського ювелірного мистецтва знаходиться в окремій скарбниці, ключ до якої є лише в герцога. Дракон надягає її лише два рази на рік: на Дні магії.

- Моя герцогине, Ви про щось серйозно замислилися, - Ейд обхопив долонями щоки дружини і зазирнув їй в очі. – Про що саме? Невже Вас турбує Ваш вік? Вже післязавтра Вам стукне тридцять п’ять. Страшно?

- Та ні. То якби я була людиною, могла б жахнутися, а так у мене ще щонайменше років п’ятсот попереду.

- Тоді що викликало такий відсутній погляд? – запитав Ейдон, заправивши неслухняне пасмо волосся Еллі за вушко.

- Та я тут думала, що я маю досвід роботи друкарської машинки, - зітхнула Еллі. – Наше Пташенятко в усьому на тебе схоже.

- Невже я чую в твоєму тоні ревнощі? – самовдоволено всміхнувся дракон.